Амаркорд (збірник)

Бо де, скажiмо, крiм кафедри нiмецького лiтературознавства, могла ще працювати людина, яка спецiалiзувалася на дослiдженнi старонiмецькоi лексики у творах поета Андреаса Гриффiуса? А навiть якби ii послуг могла потребувати якась фiрма, де потрiбно було секретарку, прибиральницю чи кельнерку, то чи могла б ця людина, iз масою наукових праць, суперрiдкiсною i надзвичайно високою квалiфiкацiею i неабияким вiдчуттям самоповаги, працювати ще десь, окрiм як за фахом? А якщо на одне мiсце за цим фахом претендували б четверо чи п'ятеро таких фахiвцiв? Це вже проблема.

Але проблема ця створювалася лише пiсля того, як людина закiнчувала унiверситет i здобувала свою рiдкiсну й високу квалiфiкацiю. Поки вона вчилася, це суттево зменшувало проблеми державi, у якоi вона в цей перiод не мала права просити допомоги по безробiттю, претендувати на робочi мiсця з повною зайнятiстю i дозволяла втiшатися статистикою вiдносного спокою на соцiальному фронтi. За це держава надавала такiй людинi право вчитися безкоштовно (за винятком символiчноi суми за користування бiблiотекою), мати численнi соцiальнi пiльги: дешеве медичне страхування, неоподаткованiсть випадкових пiдробiткiв, право на пiльговий проiзд у громадському транспортi, вiдвiдання за зниженими цiнами музеiв, виставок, зоопаркiв i т.

iн. Ба бiльше, аби люди мали бiльшу охоту вчитися, на певнi факультети максимально спростили умови вступу, лiквiдували вступнi iспити, обмеження тривалостi навчання, а заодно i перевiрки того, чи справдi людина вчиться, чи просто рахуеться студентом.

Що i як вивчав студент пiд час семестру у тi благословеннi часи, було його особистою справою. Вiн мiг вiдвiдувати один семiнар iз географii i два з морфологii, а мiг не вiдвiдувати жодного семiнару, як i жодних лекцiй. Аби здобути ступiнь магiстра, потрiбно було скласти по два iспити з кожноi iз дисциплiн, якi вивчав. Коли саме складати iспити – у другому семестрi чи тридцятому, студент визначав самостiйно. Як i екзаменацiйну тему, яку слiд було детально вивчити i вiдповiсти на всi питання екзаменаторiв.

Тож не дивно, що багато студентiв лише робили вигляд, нiби вчаться, а самi влаштовувалися на роботу i активно користувалися своiми пiльгами. Іншим, достатньо поширеним типом був так званий «вiчний студент». Людина, яка переходила з факультету на факультет, постiйно поглиблюючи своi знання, й у вiцi 45 рокiв усе ще сповнена планiв подальшого навчання та самовдосконалення.