Амаркорд (збірник)

Коли свiтить сонце, менi завжди починае здаватися, нiби я ще вчора сам був студентом.

Я з недовiрою оглядаю його лисину. Вiн простежуе напрямок мого погляду i нервово посмiхаеться. Потiм теж пришвидшуе крок i не виявляе анiнайменшого намiру прощатися.

– Мене звати Женя. Я – кандидат математичних наук, працюю на кафедрi прикладноi математики в полiтехнiчному iнститутi. А Ви?

Вiн зробив таку тривалу паузу мiж «Я» i «кандидат», що здалося, нiби вiн зiбрався сказати як мiнiмум «професор» чи хоча б «доктор».

– У мене пiслязавтра починаеться сесiя, тому я маю дуже багато роботи, а Ви забираете в мене дорогоцiнний час.

Можливо, вiн краще зрозумiе, якщо розмовляти ввiчливо.

– Я приношу своi вибачення. Але можна буде побачити Вас пiсля сесii?

– Це поки що нiкому не заборонено. Стукайте, – i Вам вiдчинять.

– А куди стукати? Я ж навiть не маю Вашого телефону.

– Пiсня така е, називаеться «Хата старого Хрона». А в нiй приспiв: «Стукайте, – i Вам вiдчинять». До побачення.

І я зайшла до найближчоi кав'ярнi, голосно гримнувши дверима.

Ввiчливо таки не вийшло.

Мене завжди цiкавило, навiщо на факультетi фiлологii ввели курс основ програмування мовою бейсгку. При тому, що курс цей був виключно теоретичним, i навiть тих iз нас, хто найкраще оволодiв азами подiлу алгоритмiв на типи i усвiдомив усю глибину двгйковоi системи передачi iнформацii, i близько не пiдпускали до справжнiх комп'ютерiв, яких у тi часи було аж п'ять на весь унiверситет. Я вже не кажу про якийсь там «Вiндовс для чайникiв» чи хоча б «Волков-едiтор».

Умикати комп'ютери вмiли далеко не всi з нас, але iспиту з основ програмування не оминув нiхто. Ним для украiнського вiддiлення мала стати письмова контрольна, призначена на 3 сiчня.

Зайвим буде згадувати про те, що останньоi передекзаменацiйноi суботи менi не вистачило для ознайомлення з основами програмування, як i про те, що 3 сiчня – в принципi не найкращий день для здачi iспитiв. Протягом усiеi новорiчноi ночi мене непокоiло небезпiдставне передчуття, що першого свого iспиту пiд час першоi ж сесii менi не скласти.

Першим, кого я побачила серед членiв екзаменацгйноi комiсii, був мiй недавнiй знайомий. Я похолола, згадавши «Пiсню старого Хрона», але Женя, впiзнавши мене, привiтно посмiхнувся i втаемничено пiдморгнув. Протягом наступних двох годин я старанно намагалася уникати його погляду й одночасно хоча б приблизно збагнути, чого саме хоче вiд мене листок iз екзаменацгйним завданням.