Амаркорд (збірник)

Довго так тривати не могло, i коли ми вдруге залишилися самi в порожнiй квартирi, я не витримала i порушила всi правила хорошого тону, обiрвавши на пiвсловi якусь прописну розумну iстину з Вiталiкових уст невмiлим, зате рiшучим поцiлунком. Вiд несподiванки Вiталiк не встиг вчасно зреагувати, i ми зiштовхнулися зубами.

– Може, це непорядно, але я так бiльше не годна. Зараз же поцiлуй мене, – наказала я суворим голосом, хоча й знала, що, згiдно з професiйно складеною астрологiчною характеристикою, я й справдi не дуже порядна, хоча разом iз тим i консервативна в поглядах та байдужа до чоловiкiв.

Потiм суворо подивилася на Вiталiка i голосом, ще бiльш суворим, повторила:

– Ну!

Вiталiк завагався:

– Та я… – почав вiн розгубленим тоном, але я вирiшила не чекати продовження фрази i знову залiпила йому писок поцiлунком. Був би при цьому мiй тато або бабця, вони згорiли б зо встиду за нiкчемнi наслiдки мого доброго галицького хованя, але на iх, чи на мое, а можливо, й на наше спiльне щастя, при цьому не було нiкого, крiм нас iз Вiталiком та пса на канапi в сусiднiй кiмнатi.

Цього разу вийшло вже краще, але я не збиралася зупинятися на досягнутому. Пiсля третьоi спроби Вiталiк розтиснув зуби i ми почали цiлуватися вже зi спiльноi згоди. З кожним разом це вдавалося нам усе краще.

Хвилин так за 15 менi почало здаватися, що час би вже переходити й до подальших дiй: йому – намагатися помацати мене за груди, менi – опиратися. Але, оскiльки, судячи з Вiталiкового вигляду, йому так не здавалося або здавалося щось зовсiм iнакше, довелося менi знову порушити норми поведiнки поредноi галицькоi панни.

Спершу я поклала праву Вiталiкову руку на свое лiве персо, потiм сiла йому на колiна i допомогла лiвiй руцi залiзти пiд спiдницю. Особливоi активностi Вiталiк не виявив i на цьому етапi, але принаймнi не опирався.

Так почався новий етап наших стосункiв. Згадуючи свое рокерське дитинство i поради Дi Снайдера, я намагалася повторити все те, чого колись навчилася разом з iншим шанувальником Шекспiра.

Спочатку трохи заважала Вiталiкова нерiшучiсть, але поступово ми перестали соромитися одне одного, i нашi пестощi стали рiзноманiтнiшими та вишуканiшими.

Сезон сiльськогосподарських робiт невблаганно пiдходив до завершення, а це означало, що незабаром батьки Вiталiка не будуть бiльше щосуботи ходити на дачу i сидiтимуть удома перед телевiзором, час вiд часу з профiлактичною метою зазираючи до нас у кiмнату.