Агатангел

Ще раз ця думка мляво пригадалася менi, коли до мого помешкання у Гагенау-Гугбах Гег дер Генбахшталi раптом подзвонив якийсь пан Фiалко, назвався заступником головного редактора КРІСа-2 i запитав, чи не була б я зацiкавлена у спiвпрацi з майбутнiм виданням. Бажано як штатний працiвник.

Я дуже добре пам’ятаю, що подякувала пановi Фiалку за люб’язну пропозицiю, але вiдмовилася. Тому досi не можу збагнути, як трапилося, що рiвно за два тижнi я вже була присутня на першiй редакцiйнiй нарадi новоствореноi щоденноi газети, а у гаманцi в мене з’явилися вiзитки iз написом: «Горислава Галичанко, завiдувачка вiддiлу звiльнень» та неправильними номером телефону й електронною адресою.

Менi доручили редагувати спецiальний щотижневий додаток iз телепрограмою.

Слово «завiдувачка», як свого часу i «столяр-теоретичка», коштувало менi кiлькох дискусiй iз консервативними лiтредакторами, якi волiли, згiдно з правописом, вживати тiльки чоловiчих форм на позначення посад. Але менi таки вдалося наполягти на своему, щоправда, для цього довелося прочитати цiлий курс лекцiй iз гендерноi проблематики.

І я пiдозрюю, навiть це не допомогло б, якби лiтредакторами у нас працювали не жiнки. Не подумайте, що я маю щось проти чоловiкiв, але нiкому не спадае на думку писати «завiдувачка» на чоловiчих вiзитках. А якщо так трапляеться помилково, всi з розумiнням ставляться до обурення покривдженого. Тодi чому я не можу собi дозволити такоi ж реакцii? Досить уже того, що у вихiдних даних газети про мене пишуть як про Г. Галичанко, i всi читачi, якi прагнуть поспiлкуватися зi мною по телефону, обурюються, почувши, що я не Григорiй, не Геннадiй i навiть не Гаврило.

З’являеться Агатангел

Агатангелом щура назвав Теобальд, мiй знайомий нiмець, який працюе у нашому мiстi над кандидатською дисертацiею iз мистецтвознавства, дослiджуючи «тигиринський феномен». Агатангел – це одне з небагатьох iмен, яке вiн вважае украiнським i може без труднощiв вимовити. Украiнським Теобальд вважае це iм’я, бо його носив украiнський поет i дослiдник Агатангел Кримський.

Одного дня Агатангел зустрiв мене на кухонному столi, вiн склав iз яблук на тарiлцi щось на зразок альпiнарiю i кокетливо вистромив звiдти кiнчик свого хвоста. Це виглядало, як забута на столi шворочка вiд сiтки, тому я машинально смикнула за неi, щоб витягти i викинути. Коли майбутнiй Агатангел опинився у мене в руцi, вiн акробатично вигнувся, подивився менi просто в очi й пiдморгнув.