Агатангел

Побачити гiвно ближнього – ось надзавдання журналiста, тодi як завдання сантехнiка – сховати це гiвно у якомога мiцнiших трубах».

На думку мого наукового керiвника, людина, яка себе поважае, може дослiджувати процеси, що вiдбуваються в сучасних ЗМІ, лише на теоретичному рiвнi, як бiолог дослiджуе мiкроорганiзми або тварин, але марати руки (саме цей, скалькований з росiйськоi зворот вiн чомусь завжди вживае, коли йдеться про написання статей) – заняття не гiдне людини, яка себе поважае. У даному випадку годi йому заперечити, адже мешканця Амстердама справдi послали не переймати досвiд тигиринських журналiстiв, а зовсiм навпаки.

Написали би замiсть «проходив» – «проводив», i все стало б ясно, але автор статтi явно квапився, тому не вдавався в нюанси i створив черговий прецедент для змiцнення i без того упередженого ставлення мого наукового керiвника до практичноi журналiстики. Причому упередження його стосуються не лише так званоi жовтоi преси, а й цiлком поважних видань.

До речi, цiкаво, чому серйозну пресу досi не надiлили якимось кольором – зеленим, наприклад, чи вохрою, у крайньому випадку – синiм, темно-синiм, ясна рiч, майже фiолетовим. Узагалi серед кольорових штампiв чомусь переважають негативнi: чорний пiар, жовто-блакитний ухил, червона загроза, бiла смерть. Тiльки солiдарнiсть несподiвано спромоглася завоювати собi штамп помаранчевоi. А що з усiм решта, якого кольору оперативнiсть, виваженiсть, неупередженiсть?

Так от, якби мiй науковий керiвник поспiлкувався iз паном Незабудком, нашим головним редактором, вiн би, можливо, трохи змiнив свое упереджене ставлення, бо пан Незабудко категорично забороняе застосовувати у КРІСi-2 методи, якими дiе бульварна преса.

Наприклад, у «Документах i аргументах» полюбляють «репортажi очевидцiв», якi пише хтось iз штатних журналiстiв, сидячи вдома перед телевiзором, щоб газету з «ексклюзивом» краще розкупили. Один iз таких репортажiв вони надрукували 12 вересня 2001 року.

З тексту було не зовсiм зрозумiло, яку саме роль вiдiграв очевидець у трагiчних подiях попереднього дня, спершу вiн детально описував краевид iз вiкна лiтака, що скидав бомби на торговi центри, далi до найменших подробиць передавав передсмертнi вiдчуття тих, хто загинув пiд час бомбардування, згодом його посвятили у подробицi пiдготовки терактiв, а насамкiнець i в деталi розмов керiвництва Бiлого дому вже пiсля катастрофи.