Сатирикон-XXI (збірник)

Он i цiла шпальта газетна прилипла, постелена зверху на фарбу, вже порядно вижовкла на сонцi – «Украiна оновлена», киiвська газетка, в Захiдному Рiвному ii ще попошукати по кiосках. Заголовки стрiляли в очi своею переконливою недоречнiстю – «Пiднiмемо престиж вiтчизняного виробника», «Переговори в Криму – ще один крок до змiцнення украiнсько-росiйських взаемовiдносин», «Хронiка жнив», а у правому нижньому кутi – ти бач! – оголошення, чи й не рекламне: «Мимська фабрика молочних i кондитерських кремiв проводить конкурс романiв i п’ес „Кремацiя слова“.

Конкурс проходить пiд патронатом ЦК КП СРУ. До розгляду приймаються рукописи художнiх творiв, що ранiше не друкувались i не ставилися. Переможцi отримають достойнi грошовi винагороди (500– 1000 крб.), а iхнi твори будуть опублiкованi великими тиражами й поставленi у провiдних театрах СРУ. До участi в конкурсi запрошуються домогосподарки, учнi шкiл та ПТУ, особи, що вiдбувають покарання в мiсцях позбавлення волi. Професiйнi письменники та особи з вищою освiтою до участi в конкурсi не допускаються…» Далi текст оголошення уривався – мiж дошками лави зяяла трiщина. «Бувають же ж, блiн, моменти у життi. От iй-бо, взяв би участь у цьому конкурсi, хоч би й пiд псевдонiмом, вiд iменi якоiсь домогосподарки…»

Сигарета догорiла вже до середини, обвиснувши довгим сiрим хоботком неструшеного попелу. Шлойма вiдвiв погляд вiд газети, на якiй сидiв, подивився понад деревами у бiк вулицi Кузнецова, в бiк будинку, де колись мешкала Обля.

Облин батько, Ігор Бляшаний, знайшовши спокiй душевний на посадi патологоанатома мiського моргу, мусив вiдбувати там цiлодобовi чергування – двiчi або й тричi на тиждень. Олена, живучи здебiльшого у батька, в такi днi носила йому обiди або вечерi – лiтровi слоiки з гречаною кашею, вермiшеллю чи картопляним пюре, придавленим згори кiлькома котлетами. Якогось дня, все тiеi ж самоi весни, у сьомому класi Шлойма спускався донизу вулицею Белiнського, телiпаючи в руцi сiтку-авоську з двома сифонами, що iх можна й потрiбно було заправити у вiконечку з тилу вiд магазину «Бiлий лебiдь». З балкона другого поверху, що виходив у внутрiшнiй двiр, хтось махнув йому закличним жестом. Примружившись проти сонця, Шлойма розрiзнив Облину постать у свiтлому халатику, яка, перехилившись через мотузки з бiлизною, щось намагалась комунiкувати йому. Пiдiйшовши пiд самий балкон, Шлойма запитально задер голову прямо пiд сонячний зайчик, що бив з вiдхиленоi кватирки.