Сатирикон-XXI (збірник)

– Ну що, больной? Шо у вас проiзошло? Шлойма сукупнiстю зусилля фiзичного i зусилля волi розплющив очi якнайширше. Над ним, короткозоро примружившись, нахилялось обличчя черговоi операторки комп’ютерного томографа Бляшаноi Олени Ігорiвни.

– Привiт, Обля! – всмiхнувся Шлойма, спираючись на лiктi у спробi сiсти. – Скiльки ж це ми не бачились?

* * *

– А ти повiриш, я знала, що ми колись-таки ще зустрiнемося. – Обля дiстала з кишенi халата окуляри в тонкiй оправi й одягла iх, вiд чого зробилась не старшою, а навпаки.

 – Ти як себе взагалi почуваеш? – Вона знову нахилилась i зазирнула Шлоймi в очi. – Тебе одразу дивитися, чи, може, я чай поставлю? – Вона ще сильнiше примружилась, i ii обличчя набуло виразу лаборантки, яка розглядае аналiз у мiкроскоп.

– Давай чай. – Шлойма пiдвiвся похитуючись i пошкутильгав услiд за нею до сусiдньоi кiмнатки-передпокою, в якiй на столi з надбитого широкого горла лiтровоi колби стирчав солiдного розмiру кип’ятильник. Вiн сiв на оббитого картатою тканиною стiльця, спробував закинути ногу на ногу й скривився вiд болю – по колiну й нижче колiна йому таки добряче влучили.

Подивився праворуч, у вiкно, але всi три скла були забiленi олiйною фарбою десь на метр вiд пiдвiконня, тож тiльки верхiвки яблунь у садку можна було в це вiкно роздивитися. Листя з них ще не опало, воно сухо шурхотiло на легкому вересневому вiтерцi.

Олена вiдкрутила кран над раковиною в кутку, дочекалася свiжiшоi води й, наповнивши колбу, поставила ii на пiдвiконня.

Всунула до колби кип’ятильник, увiмкнула його в розетку. Сiла по той бiк столу i пiдперла голову руками:

– Ну, розповiдай. Шлойма зам’явся:

– Та що розповiдати… Розповiдати довго. Давай краще ти. У тебе, напевно, коротше.

– Та ти ж, мабуть, пам’ятаеш, ото, коли ми востанне бачилися…

Так, тобто нi. Останньоi зустрiчi (останнiх зустрiчей) Шлойма, по правдi кажучи, не пам’ятав. Роки спливли i принагiдно змили чимало того, що варто було б пам’ятати.

Коли вiн пiшов до дев’ятого класу, Олена таки вступила до медучилища, як i намiрялася попередньо. Вона швидко оформилася в функцiональну розвинуту дiвчину. Шлойма, в якого дитинство на той час iще не скiнчилося, зрiдка бачив ii вечорами, коли вона бiгла парком на танцi в напрямку «пательнi» у неймовiрно короткiй спiдничцi мiнi, визивно демонструючи своi повнуватi стрункi ноги пенсiонерам, котрi грали в шахи на лавках.