Комашина тарзанка

Але дату священнодiйства завжди обирали заздалегiдь, так, щоб це не суперечило церковному календарю i сiм’я не iла м’яса в пiст, або не залишилася без ковбаси на свято. І переносити цю дату не практикувалося. Тож бабця стоiчно, як завжди, керувала процесом незважаючи на хворобу. А коли всi важливi рiшення було прийнято, тушу роздiлили i порубали на частини, залишилося тiльки монотонно продукувати майбутнi шкварки i смалець, бабця пiшла ненадовго вiдпочити. І в цей момент батько Сарони прийняв свое доленосне рiшення i начинив спецiями майже всю полядвицю, найцiннiшу частину свинi, яку дiлили на невеликi порцii i вудили, а потiм ощадливо рiзали на свята.

Кiлька шматочкiв свiжоi полядвицi смажили того ж дня, коли рiзали свиню, аби винагородити себе за важку працю, i це було найсмачнiше м’ясо з того, що коли-небудь доводилося куштувати Саронi. Ще кiлька вiдбивних з’iдали наступного дня, пiд час недiльного обiду. Решта перетворювалася на шинку, до якоi бабця з дiдусем рiдко допускали зятя, аби вiн не зiпсував цiнного продукту своiм базилiком чи любистком. Шинка i ковбаса призначалися лише для святкового столу, тому пiд час iх приготування найважливiшим було, аби вони не зiпсувалися протягом часу, який мине вiд Рiздва до Пасхи, i м’ясо переважно робили пересоленим та занадто вудженим. Головним був не смак, а тривалiсть зберiгання. Але на свята, коли i без ковбаси не бракувало iжi, не надто смачна холодна вудженина не користувалася особливим попитом, i, мабуть, бiльша частина ii в результатi дiставалася псовi та котам, бо таки псувалася вiд тривалого стояння на святковому столi. Але навiть якби хтось наважився сказати про це бабцi, нi в чому б ii не переконав. Традицiйнi механiзми селянськоi ощадливостi були виробленi роками, i така нiкчемна рiч, як насолода, не бралася ними до уваги. Важливо було, щоб iжi вистачило i щоб вона не змарнувалася, а не те, яка ця iжа на смак. Батько Сарони потай не погоджувався з цим i вирiшив переконати бабцю, порушивши закон ощадливостi. Наступноi недiлi, коли всi прокинулися з важкою головою, нiби з сильного похмiлля, як це бувало завжди пiсля iнтенсивних iнгаляцiй випарiв топленого сала, сюрприз вiд зятя уже запiкався на лiтнiй кухнi i видавав такi запахи, якi були просто неможливими в аскетичнiй бабусинiй кулiнарii. За обiдом м’яса i салатiв було бiльше, нiж картоплi. На таке нечуване марнотратство бабуся спершу зреагувала лише похмурою мовчанкою.