Комашина тарзанка

Вночi траса не освiтлювалася, про перехiд не попереджав жоден знак (чомусь усi вони тут швидко зникали, останнi кiлька рокiв мiлiцiя вже навiть не поновлювала знакiв, бо щойно поставлять новий, за кiлька днiв вiд нього не залишаеться й слiду), а дорога рiзко повертала, i машини не встигали зменшити швидкiсть перед пiшохiдним переходом, який вiв до школи. «Опель», який збив дiдового тезку, iхав особливо швидко, бо тiкав вiд мiлiцейського патруля, який ще у попередньому селi намагався зупинити машину за незначне перевищення швидкостi.

Замiсть просто записати номери, мiлiцiонери чомусь погналися за водiем, i якби не це, може, страшноi трагедii й не трапилося б.

Баба з дiдом були далекими родичами загиблого, а дiд колись викладав у тракторному училищi разом iз його батьком. Це було вже у 60-х, коли закiнчилася партизанка, i дiдовi, який встиг побувати як у нiмецькому полонi, так i в лiсах, тепер загрожувала розправа з боку советiв. Не залишалося нiчого iншого, як пiти в партiю. Так вiн i зробив.

На той момент у них iз бабою вже було трое дiтей.

Вступ до партii, як i сподiвалися дiд з бабою, спрацював як iндульгенцiя, i дiда залишили в селi, де катастрофiчно не вистачало чоловiчих рук. Правда, самого партквитка виявилося замало, i бабi ще довелося вiдвести до голови колгоспу корову. На щастя, через рiк пiдросла теличка, бо по-iншому сiм’i довелося б сутужно.

Одного разу з вищих партiйних iнстанцiй прийшло розпорядження познiмати хрести з пагорба пiд тим самим лiсництвом, де дiд любив збирати ожину.

Цi три хрести, пiд якими розташована дiлянка дороги з поганою славою, стояли там «завжди», як говорила баба, i вважалося, що вони захищають село вiд недоброi сили. Але пiд час низки антирелiгiйних заходiв iх вирiшено було зняти. Мiсiю доручили викладачам тракторного училища. Батько Василя Лепка разом iз трьома iншими викладачами пiшли виконувати наказ, а дiда баба закрила на горищi.

– Божа кара страшнiша за советiв, – вирiшила баба, i дiдо, який попри свою теорiю про «ноль i фазу» звик в усьому слухатися баби, просидiв усю операцiю на горищi.

Розповiдi про це супроводжуються в селi звичними в таких випадках фольклорними аксесуарами – небо потемнiло, набiгла хмара, пiднявся сильний вiтер, i добряче пiдпилi для смiливостi партiйцi вмить протверезiли та налякалися. Вiтер не давав iм пiдiйти близько до хрестiв, руки трусилися, ноги пiдгиналися, по спинах лився холодний пiт, але вони таки впоралися з партiйним завданням.