Комашина тарзанка

Батько багато рокiв тому поiхав на заробiтки за кордон, звiдки надсилав iм листiвки та грошi. Дитячi спогади Сарони, пов’язанi з батьком, схожi на старi свiтлини, зображення на яких з кожним роком стають все бiльш розмитими i вицвiлими, зате чiткiшають i сильнiшають запахи, що iх вбирае папiр, а багаторiчний пил додае цим запахам ще чогось горiхового вологого. Запах свiжоструганого дерева мiцно в’iвся в батькову шкiру, одяг, волосся, а найсильнiшим чомусь був на шиi, справа, ближче до передплiччя, нiж до щоки.

Коли Сарона обiймала батька, обережно торкаючись носом дводенноi щетини, iй завжди здавалося, що скалки позалазили у пори батьковоi шкiри i тому запах такий сильний, вона уважно оглядала шию i комiр сорочки у пошуках таких скалок. Запах батька був приемним i неприемним водночас, поеднував випари давно не митого чоловiчого тiла, сморiд мiцних цигарок та потяга, в якому батько кiлька дiб iхав додому. Сарона добре пам’ятае батькiв погляд у момент, коли вiн вперше вiдчиняе дверi пiсля довгоi вiдсутностi, погляд теплий i водночас зляканий – поки його не було, дiти так сильно виросли i розмовляють iз ним стримано ввiчливо, як iз чужим дядьком. Його присутнiсть у iхньому щоденному життi небажана i зайва. Його роль – уявна, вони звикли, що батько е, але вiн десь далеко, такий, яким хочеться його бачити, а не такий, яким е насправдi. Втомлений i роздратований, йому заважае дитяча бiганина i галас, вiн дратуеться через подряпини на побiленiй пiд час минулого приiзду стiнi, вiдтодi минув уже майже рiк, але вiн не думае про це, лише нарiкае, що фарба потрiскалася i пооблiтала, на нiй повно вiдбиткiв брудних дитячих долонь i слiдiв вiд олiвця, яких мати марно намагалася позбутися перед батьковим поверненням. У життi його дiтей i дружини за цей рiк трапилося чимало таких же невидимих для нього змiн, вiн усвiдомлюе це i ще бiльше нервуеться через подряпану стiну.

Вiн намагаеться пiдпорядкувати iхне життя власному ритму, вимагае вiд матерi носити йому обiд на тацi, а дiтям забороняе пустувати, поки вранцi вiдсипаеться.

Їхнi розмови за обiдом часто проходять у штивнiй атмосферi, бо дiти не знають, як себе поводити з батьком, а вiн не знае, про що розмовляти з ними. Вони шепочуться з мамою на кухнi, розповiдають iй останнi шкiльнi новини, намагаються не галасувати у своiй кiмнатi i щоранку питають, коли вже батько нарештi знову поiде.