Відчинено двері до Малої Європи

– Не можемо, прошу панi, видати вам такоi вiзи, – це, мабуть, мало звучати по-польськи, але прозвучало якось по-прикордонному, спольщеною украiнською чи зукраiнiзованою польською, зведеною до мiнiмального лексикону, необхiдного для паспортно-контрабандного з’ясування стосункiв. Таким чином митники зi свого боку, а контрабандисти зi свого намагаються встановити певну захисну дистанцiю, обгородити себе хоча би умовним кордоном психологiчного комфорту в непростому вирi морально-фiнансових, а точнiше, фiнансово-моральних дилем, пов’язаних iз дiяльнiстю, що ii тутешньою лаконiчною мовою прийнято окреслювати кодовою назвою «закупи».

– Але чому не можете, адже у мене е запрошення з польського боку, я журналiстка, делегована на конференцiю «Мала Європа: Польща чекае на Украiну», що вам заважае видати менi вiзу?

– На яку, ви кажете, конференцiю?

– «Мала Європа: Польща чекае на Украiну», – повторила я.

– У вас е вiза, iдьте, – панi знервовано подивилася на свiй зiпсований манiкюр i перейшла на украiнську, мабуть, вирiшила не напружуватися.

А можливо, iй не сподобалася назва конференцii.

– Але ж моя вiза закiнчуеться ранiше, нiж конференцiя. Тому менi необхiдна iнша.

– Поки не закiнчиться стара вiза, не можемо видати новоi.

– А чому не можна анулювати стару вiзу i видати нову на пiдставi запрошення?

– А дiйсно можна, – моя пропозицiя зацiкавила даму з облущеними нiгтями, вона знову притягнула до себе мою анкету i пiшла кудись, на територiю, заховану за гiпсокартонною перегородкою та вiконечком на незручнiй висотi.

Напевно, десь там i зберiгаються дипломатичнi таемницi.

– Ми можемо анулювати вам вiзу, – тут вона зробила паузу, в ходi якоi звичним швидким рухом поставила у моему паспортi штамп «Анульовано». Вiдчувалося, що нарештi ii робочий день увiйшов у звичне русло, коли не потрiбно вiдповiдати на якiсь дурнуватi запитання, щось з’ясовувати у начальства, яке, можливо, теж не в гуморi, зайвий раз думати про зiпсований манiкюр i кран на кухнi, який зараз, можливо, протiкае i затоплюе сусiдiв знизу.

Коли цiлий день невтомно ставиш штампи i складаеш папери до папочок iз вiдповiдними написами, про все це думати нiколи, i так воно якось веселiше. На питання: «Куди iдете?» чуеться стандартна вiдповiдь: «На закупи». І все зрозумiло. Немае депортацii – е вiза, е депортацiя – теж е вiза, тiльки не вiдразу або за невеличку неофiцiйну винагороду (iнформацiя неперевiрена). Робота проста, i нiякого ризику.