Три долi

Було, отее, як убереться – единачка, то вже нiчого не жалували для неi, – плахта на iй шовкова, хустка з золотими квiтами, з золотою габою зав’яже, а з правого боку квiточка. Корсет зелений з байки або з сукна. Коса в неi була така, що було й рукою не ссягне, – i кiсникiв не носила, тiльки стрiчка вплетена червона або голуба. Намисто добре; на намистi дукач з камiнням дорогим; черевички на корочках високеньких; сорочка тонесенька, вишивана до самих чохол… Увiйде було вона де гостей людно, – всi помовкнуть i на неi дивляться-задивляються, а вона i всмiхнеться, i засоромиться.

Що то за весела! Що то за шамка була! Родичiв у нас багато: той ожениться, той замiж iде, – то мiж своiм родом нагуляешся.

На весiлля чи на вечорницi – як-то було Катря весело поспiшаеться! I хто ii перетанцюе, хто переспiвае?..

А весною?!. Скоро отее скресла крига, потанув снiг, iз стрiх закрапало, а з гiр струмочки покотилися; сонечко грiе з-за весняних хмарок; вiтрець дрiмливий та теплий якийсь паше, – вже Катря веснянки заспiвала.

Всiма, було, вона дiвчатами верховодить. I дiвчата ii слухали, i дуже ii любили; вона ж, було, з ними скiльки раз на день i попосмiеться, i посвариться кiлька раз, i обiйметься…

Життя молодее! Пiшло вже ти за водою!

Весна йде та йде. Ось вже i небо голубе i чисте, i вода голуба, просвiтчаста. Сонечко блищить i горить; гаi розвиваються; садки зацвiтають; увечерi десь тьохнув соловейко на листатому кленi; куе зозуля на високiй березi; гуде бджола; мигтять бiлi метелики понад молоденькою травичкою; хрущi лiтають гучливi… якийсь гомiн, гук якийсь чи з-пiд землi, чи з води, чи з неба!.

Дожидаемо вечора, а ввечерi – на могилу. Ледве нам сяють мiсяцевi роги, тихо усе, – тiльки ми спiваемо, та десь млин меле, та вода в береги плескае…

У празник, було, ми заранi прокинемось до церкви, а з церкви по дiвчат на слободу: аукае, збирае Катря дiвчат:

– Дiвчатонька! Ходiмо ми на могилу!

– Нi, ходiм у гай по суницi! – Нi, лучче вже на пологи, в степ! – Нi, в садок! – Там краще! – А там лучче! – А там веселiше!

I там, i там! I всюди гарно, i всюди весело, i всюди красно! I весела юрма дiвчат жене, i пiсня i регiт несеться…

Що то молодi лiта золотi людям! Що задумав, все йому можна, все йому вiдрадiсне, все втiшно; а старому – як заказано!

II

Була у нас сусiдка – удова Пилипиха: господиня на всю слободу.