Сестра

Я набрала скiльки там у глечичок та й дала iй. Подякувала та жiнка та й пiшла собi. Братова на мене й накинулась.

– Се, – каже, – як усi господарюватимуть, то й господарство мое рознесуть чисто!

Такi й золоту гору розiмчать!

Як почала, як почала… Мати божа милостива! Я тiльки слiзьми вмиваюсь…

– Братова, – кажу, – не жалувала я для вас нiчого, поки що мала! Грiх вам буде, що ви мене хлiба куском тепер дорiкаете! – Покинула робити й вийшла з города.

Тяжко й важко менi. Узяла собi таку думку: «Покину iх, пiду служити!» Зiбрала свое добро; що в тлумочок склала, а що покликала братових дiвчаток та iх обдiлила.

У мене було всякоi одежини й не злiчити, а все добра, нова. Скiльки полотна було, хусток, плахот, юпок! Дiти радiють; зараз дiвчатка й почали вбиратись. «А чи менi гарно, тiтусю?» – "А менi?" – «Як оддамся, то зав'яжу оцю червону хустку», – говорить, а сама ще така, як узлик. Джергочуть коло мене, а менi вже так жалко, що й словечка не скажу; за слiзоньками свiту божого не бачу! І дiти помiтили – жалують мене: «Тiточко-любочко! Чого ви журитесь? Може, хто вас налаяв? Може, ви нездужаете?» Обсiли мене, як дрiбнi пташенята. "Не плачте", – вмовляють та менi рученятами очi затуляють.

IІІ

Чую, так надвечiр, брат iде. Я уступилась та й сiла в кутку. Вiн веселий увiйшов:

– Здоровi, дiточки, й ти, сестро!..

За ним i братова в хату. Посiдали вечеряти вони й дiти.

– А ти чому не йдеш, сестро?

– Спасибi, братику, не хочу.

Вiн подивився на мене пильно й жiнцi в вiчi, похитав головою.

– О жiнко! – каже. – Се вже, бачу, твоi примхи! Не обижай сестри: грiх тобi буде!

– Оце менi лиха година та нещаслива! Хiба ж я в тебе наймичка, що менi не вiльно й слова сказати! Ганю я твою сестру, чи що? Я тiльки правду щиру сказала!

Покинула вечеряти й з хати пiшла.

А старшенька дiвчинка до батька:

– Чого се, тату, тiтка все плаче? Так плаче, що господи! Що мати iй сказала?

Брат змовчав, тiльки по голiвцi дiвчинку погладив. По вечерi зблизився до мене, сiв поруч зо мною та:

– Сестро моя, – каже, – не журись, голубко! Досi жили з тобою любенько, треба б так i звiкувати.

Нас тiльки двойко в свiтi… Подаруй моiй жiнцi яке там незвичайне слово, зроби менi таку велику ласку, сестро моя рiдненька!

– Братику мiй, голубчику! Нехай же мене господь милосердний боронить, щоб я з тобою в сварку заходила, – кажу. – Що твоя жiнка мене обидила, я iй те дарую, тiльки важко менi на серцi, братику мiй! Нехай поплачу, – полегшае.