Ледащиця

I вони чи пiзнали б, упослi мене побачивши!.. Та не бачили – вмерли.

– А чоловiк ваш, небiжчик, звiдки був родом?

– З того села, де я жила з панами, з Горiевки. Дворак був.

– I довгенько ви жили з ним?

– Пiвроку.

– Господи! I не нажилися! Що ж то йому за лихо сталося?

– Сп’янчивсь i вмер.

По сiм словi вийшла з хати, i вже нiколи я до тiеi речi з нею не верталась.

III

Було надвечiр одробимось, панi куди в гостину пiде, – сидимо коло ворiт.

То з тим перемовимо, то з другим, – спитаемо, привiтаемо, а Чайчиха мовчки сидить. Настя щебече з сусiдчиною дiвчиною. Жила проти нас мiщаночка. Сирiтка була, Кривошиенкова звалася. Така славна дiвчина була! Очi в неi були яснi, коси довгi, великi, чорно-русi, а личко – як яблучко. Було, як не побачиш, весела собi, щебетлива, i голосочок був у неi – наче струмочок прудко бiжучий. Дуже вони з Настею любилися: як сестри рiднi – все, було, вкупцi. Дiла небагато в Настi: ще тодi вона тiльки з дiтей виходила; от собi й щебечуть щебетушечки. А Горпина все сама, все мовчить.

– Горпино! – кажу, – чому ви хоч з дочкою своею не поговорите? Веселiш вам було б…

– Яка ще з нею мова? Вона ще дурна, нехай перше розуму дiйде.

– А на мене, – говорю, – то я б iз малою дитиною розмовляла. Нехай менi спочуе абихто! Своi думки-гадки повимовляю, поплачу…

– А дитина то п’ятому, десятому оповiщатиме, яке ваше горе… На те воно молоде в бога!

– Що ж! – кажу, – добрий чоловiк пожалкуе!..

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.

litres.ru/marko-vovchok/ledaschicya/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.