Основи економічних знань

Белл), зростання потреб i тенденцiй до гуманiзацii виробництва та суспiльства, що вимагае дослiдження соцiальноекономiчних причин i чинникiв впливу на рiвень, характер та змiст обмеженостi ресурсiв, ефективностi iх використання саме з боку соцiальних мотивацiйних чинникiв такоi обмеженостi. Такi дослiдження, до того ж системного характеру, стають вельми актуальними, бо повертають до наукового життя полiтичну економiю i водночас збагачують ii предмет i методологiю внаслiдок ускладнення процесiв економiчного i соцiального розвитку.

Такi категорii, як капiтал, праця, пiдприемництво, власнiсть за своею сутнiстю, змiстом, функцiональними ознаками нагадують у сучаснiй економiчнiй системi структуру археологiчних розкопок у мiсцi тривалого постiйного проживання та життедiяльностi людей – скiльки шарiв грунту не знiмай, вiдкриваеться нова iнформацiя про певний перiод цiеi дiяльностi, вiдмiнний вiд попереднього, однак те, що об’еднуе всi цi перiоди, незмiнне у своiй сутностi: це дiяльнiсть, праця. Те саме вiдбуваеться, зокрема, i з категорiею капiтал – зберiгаючи всi сутнiснi функцii ii первинного значення, кожна наступна форма: капiтал людський, iнтелектуальний, соцiальний, полiтичний тощо свiдчить про збагачення, розгортання цiеi сутностi, функцiй, iнституцiональних форм взаемодii основних суб’ектiв економiчного життя в напрямi його розвитку й гармонiзацii.

Таким чином, можна говорити про збагачення предмета сучасноi полiтичноi економii. Серед ii напрямкiв видiляють: радикальну (або) немарксистську полiтичну економiю (Дж.

Герлi, П. Суiзi, П. Баран, Р. Мiлс, Е. Фром, Г. Маркузе, Е. Хант, Дж. О’Коннор), субстантивiстську полiтичну економiю К. Поланьi, нову (або конституцiйну) полiтичну економiю Дж. Б’юкенена (Дж. Б’юкенен, В. В. Чекмарьов) та мiжнародну (або глобальну) полiтичну економiю (С. А. Афонцев, В. С. Савчук, Ю. К. Зайцев).

Представники радикальноi, або немарксистськоi, полiтичноi економii предметом дослiдження визначають стан i природу суперечностей сучасноi економiчноi та соцiальноi системи, суспiльства в цiлому.

Серед основних напрямiв iх дослiджень можна видiлити критичну переоцiнку неокласики, заперечення можливостi внутрiшньоi трансформацii капiталiзму, аналiз позаекономiчних чинникiв економiчного розвитку. Представники даного напряму створили теорiю «економiчного надлишку», суть якоi полягае у тому, що використання економiчноi влади монополiй та олiгополiй вiдбуваеться лише у власних iнтересах.