Я від Янiки

«Нi, не потрiбне новiтне середовище розвитку й тестування кiберспецiв», – вiдповiв iнший проректор, коли я запропонувала навчання на кiберполiгонi.

«А що як студенти зрозумiють, що вони крутi, i пiдуть?»

«У такому випадку краще взагалi не розвивати знання i вмiння, щоб вони не пiшли?» – не зовсiм розумiла я.

«Ну якось так. Вони або зрозумiють, що крутi, i поiдуть за кордон, або – що вони реально слабкi. Але ми ж цього теж не хочемо показувати».

І це не жарт, а реальнiсть.

Приблизно на такому рiвнi була й освiта у сферi програмування в Естонii за часiв моеi молодостi, i майже все перехiдне поколiння росло самоучками.

Приватний сектор був далеко попереду, i не хотiлося витрачати анi хвилини на академiчнi знання, всi розвивалися разом й окремо через реальну роботу. Такий був час – час особливо яскравих контрастiв староi програми вишiв i нових можливостей у роботi й «реальному життi», як нам здавалося. Уже потiм, коли Таллiннський Технiчний унiверситет став спiвпрацювати з приватними компанiями щодо створення програми навчання, i банки разом зi Skype створили Естонський IT-коледж, ситуацiя почала змiнюватися.

З 16–17 рокiв я постiйно крутилася в айтiшнiй тусовцi: разом ходили з наметами на лiтнi фестивалi, разом грали в сквош, разом збиралися вечорами в комп’ютерних класах, щоб сидiти в чатах бiля темних екранiв i грати в MUD (Multi-User Dungeon) а пiзнiше – у першу версiю Halo, чорнi термiнали i Сommand Line.

Так вийшло, що я вирiшила вчитися не IT, а чогось зовсiм iншого – теологii.

На класичнiй навчальнiй програмi теологii в Тартуському унiверситетi я дослiджувала iсторiю релiгii й релiгiй свiту, вивчаючи напам’ять Бiблiю й занурюючись в iврит.

Можливо, це була генетична пiдсвiдомiсть по лiнii дiдуся Аркадiя або просто звiдкись взявся iнтерес, але я вирiшила, що тiльки зараз, пiсля закiнчення школи, е час вчитися того, що реально цiкавить. Потiм у життi доведеться вчитися того, що знадобиться, але не факт, що це буде цiкавим.

Не так багато хороших кар’ер побудовано на вищiй освiтi священника, але коли ще в життi буде можливiсть вчитися того, що цiкаво?

Саме священниками були всi моi прадiди, починаючи з Варлаама Хутинського, що жив у XII столiттi й був канонiзований двiстi рокiв потому. Як дивно бачити свого далекого предка на iконах, знаючи, що рiд тривае, не перериваючись, i я народилася з прiзвищем мого прадiда, зображеного на iконi.