Я від Янiки

Постiйнi подорожi тодi стали нормою, i я почала вiдчувати, що немае нiчого страшного, коли ти опиняешся в новiй краiнi i знову «на валiзах» – це звичайне життя. Однак, не так просто було, коли я з мамою в одинадцять рокiв переiхала до Фiнляндii. Це був переiзд до новоi краiни, i довелося одночасно вчитися у двох школах – i в Естонii, i у Фiнляндii.

Пiзнiше я жила в рiзних краiнах i мiстах, i тодi вже досить просто освоювалася. Щоправда, з часом було вже важче розлучатися з мiсцями й мiстами.

До 20 рокiв я, в основному, прожила в Естонii, потiм – п’ять рокiв у Фiнляндii, ще п’ять – в рiзних краiнах, у тому числi в Штатах пiд час IT-буму, а з 2007-го постiйно живу десь мiж Украiною й Естонiею.

І немае жодноi «кризи iдентичностi». Я естонка й украiнка, i не бачу в цьому протирiч, так само як i не бачу причин аналiзувати «а хто я бiльше?». Абсурдне питання. Не вимiрювала. А в дитинствi, коли мене запитували: «А ти хто?», натякаючи на те, що я «естонка-украiнка», я безневинно вiдповiдала – «Я Янiка».

Мiй тато украiнець, мама естонка, i я не бачу необхiдностi визначатися на процентному спiввiдношеннi чи щось ускладнювати.

Роздiл 2

Розлучення батькiв, бабуся й дiдусь i кiмнати, сповненi свiтлом

Коли менi було одинадцять, батьки вирiшили розлучитися. Нехай це залишиться iхнiм особистим життям, але справа була в рiзних характерах i темпераментах. Батько, або «тато», дуже любив маму, i, хоча мама потiм вийшла замiж, а тато одружився, а потiм ще раз розлучився, вона залишилася його любов’ю на все життя.

І тепло, i сумно.

Не знаю, що стало останньою краплею, але мама взяла мене й поiхала на рiк до Фiнляндii, а тато приiхав в порожню квартиру. Вона дуже боялася, що вiн вiдвезе мене в Украiну, а вiн, напевно, i не думав, що може нас втратити. Просто вони були такi. Складно було.

Чи залишаються пiсля цього шрами, не менi судити, але я досi чомусь боюся, що коли хтось пiде, вiн уже не повернеться.

Навiть коли кохана людина вночi встае попити води, я одразу прокидаюся. Не знаю, можливо, це пов’язано з пам’яттю про тата, що залишився сам самотою в порожнiй квартирi.

Потiм мама познайомилася з вiтчимом, i вiн став одним iз найрiднiших членiв нашоi сiм’i. Вони разом уже майже двадцять рокiв. Батько поiхав назад до Пiтера, вважаючи, що йому як художнику там простiше, нiж у маленькому Тарту.