Україна, 1918: Хроніка

1 Цi землi до Першоi свiтовоi належали Росiйськiй iмперii, а пiд час вiйни були окупованi армiями Центральних держав.

2 Цi землi належали Австро-Угорськiй iмперii.

3 сiчня 1918 року украiнськi делегати розпочали у Брестi попереднi зустрiчi з представниками Центральних держав, зокрема з начальником штабу командувача Схiдним фронтом генерал-майором Максимiлiаном Гофманом. Дипломати Туреччини та Болгарii майже не брали участi у переговорах з УНР, з якою iхнi краiни не мали спiльноi лiнii фронту.

Фактично вiдразу посланцi УНР заявили: «Ми хочемо визнання не тiльки нашоi делегацii, але й признання Украiни, й без такого признання ми не уважаемо можливим приймати участь у перемовах».

Треба зазначити, що статус i Украiни, i ii делегацii мав вкрай важливе значення, бо тодi дiяв III Унiверсал Центральноi Ради, згiдно з яким Украiна ще зберiгала федеративний зв’язок iз Росiею. Існувала також значна iнерцiя геополiтичних уявлень. Не дивно, що спочатку представники Центральних держав сприймали Украiну, як частину Росii.

Через три днi вiдбулося знайомство украiнськоi делегацii з мiнiстром закордонних справ Нiмеччини Рiхардом фон Кюльманом та його австро-угорським колегою Оттокаром Чернiним. Останнiй враження вiд першоi зустрiчi виклав у своему щоденнику: «Украiнцi дуже вiдрiзняються вiд росiйських делегатiв. Вони значно менш революцiйно налаштованi, вони значно бiльше цiкавляться своею батькiвщиною i дуже мало – соцiалiзмом… Украiнськi делегати дуже культурнi люди.

Вони були явно налаштованi використати нас як трамплiн, з якого найбiльш зручно накинутися на бiльшовикiв. Вони прагнуть до того, аби ми визнали iхню незалежнiсть, щоб вони могли пiдiйти до бiльшовикiв з цим fait accompli3 та примусити iх прийняти украiнцiв як представникiв рiвноi держави, що прийшли завершити справу миру».

3 З французькоi – «доконаний факт».

Для посланцiв УНР вiдносини з росiйською делегацiею виявилися дражливим питанням. Недарма О.

Чернiн назвав членiв бiльшовицькоi делегацii людьми нечесними, лицемiрство яких «перевищуе все, в чому зазвичай дорiкають професiйних дипломатiв».

Дiйсно, у той час бiльшовики вже вели вiйну проти УНР, i при цьому на всiх рiвнях iхнi представники продовжували торочити про право народiв на самовизначення та свою палку прихильнiсть до якнайшвидшого досягнення справедливого i демократичного миру.

Вважаючи досягнення миру завданням надважливим, М.