Три мушкетери

До того ж менi немае ще й двадцяти.

При цих словах панi Бонасье крадькома глянула на нього.

– Послухайте, я вже натрапив на слiд, – сказав д’Артаньян. – Три мiсяцi тому я мало не бився на дуелi з Арамiсом через таку ж хусточку, як i та, що ви показали жiнцi, яка була в нього, через хусточку, прикрашену – я цього певен – таким самим вензелем.

– Добродiю, – мовила молода жiнка, – ви страшенно стомлюете мене цими запитаннями, клянуся вам.

– Але, панi, ви ж така обережна i передбачлива… А що, коли б вас затримали i знайшли цю хусточку, хiба це вас не скомпрометувало б?

– А з якоi речi? Хiба це не моi iнiцiали? «К.

– Або Камiлла де Буа-Трасi.

– Мовчiть, пане! Мовчiть! Якщо небезпека, в якiй опинилася я, не може зупинити вас, то подумайте про небезпеку, на яку наражаетеся ви.

– Я?

– Так, ви. За одне лише знайомство зi мною ви можете потрапити до в’язницi або й поплатитися життям.

– Тодi я не залишу вас нi на мить!

– Добродiю… – вiдповiла молода жiнка, молитовно складаючи долонi, – добродiю, заради всього святого, я звертаюся до честi вiйськового, до благородства дворянина – залиште мене! Чуете: б’е пiвнiч, на мене чекають о цiй порi.

– Панi, – сказав юнак уклоняючись, – я не можу вiдмовити тому, хто так мене просить. Заспокойтесь, я залишаю вас.

– І ви не пiдете за мною, не будете вистежувати мене?

– Я зараз же повертаюся до себе додому.

– О, я знала, що ви милий юнак! – вигукнула панi Бонасье, простягаючи йому руку, а другою взявшись за молоток бiля невеликих дверей, ледве помiтних у кам’янiй стiнi.

Д’Артаньян схопив простягнену руку й палко поцiлував ii.

– О, краще б я нiколи вас не зустрiчав! – вигукнув вiн з тiею простодушною грубiстю, якiй жiнки нерiдко вiддають перевагу перед вишуканою ввiчливiстю, бо вона розкривае справжнi думки людини i доводить, що почуття беруть гору над розумом.

– Проте… – мовила панi Бонасье майже лагiдно, стискаючи руку д’Артаньяна, який усе ще не вiдпускав ii руки, – я не можу сказати так само щодо вас: хай на сьогоднi усе скiнчилось, але, можливо, завтра воно матиме продовження.

– А ви можете обiцяти вiдповiсти i на мое кохання? – не тямлячись вiд захоплення, вигукнув юнак.

– О, я не можу вам нiчого обiцяти! Це буде залежати вiд тих почуттiв, якi ви зумiете викликати в менi.