Три мушкетери

– Ну?

– По-перше, арештували пана Атоса.

– Арештували? Атоса арештували? За що?

– Його застали у вас. І вирiшили, що вiн – це ви.

– І хто його арештував?

– Гвардiйцi. ?х привели тi самi люди в чорному, що iх ви прогнали звiдси.

– Чому ж вiн не назвався, не сказав iм, що не мае нiякого вiдношення до цiеi справи?

– Вiн i не збирався цього робити, пане. Навпаки, вiн пiдiйшов ближче до мене й шепнув: «Зараз необхiдно бути на волi твоему пановi, а не менi. Вiн знае, що до чого, а менi нiчого не вiдомо.

Треба виграти час, тому нехай гадають, що взяли його. Днiв через три я скажу iм, хто я насправдi, i iм доведеться мене випустити».

– Браво, Атосе! Благородна душа! – прошепотiв д’Артаньян. – Як це на нього схоже! Що ж зробили гвардiйцi?

– Четверо повели його, не знаю куди – до Бастилii чи до Фор-Левека. Двое залишилися з людьми в чорному, якi перевернули догори дном весь будинок i забрали всi папери. А ще двое тим часом вартували бiля дверей. Потiм, скiнчивши з обшуком, вони пiшли, навiть не зачинивши за собою дверi.

– А Портос i Арамiс?

– Я не застав iх удома, тому вони й не прийшли.

– Але вони можуть прийти з хвилини на хвилину. Ти ж попросив переказати iм, що я на них чекаю?

– Так, пане.

– Гаразд. Залишайся тут i, якщо вони прийдуть, розкажи iм про те, що сталося. Хай вони зачекають на мене в шинку «Соснова шишка». Тут залишатися iм небезпечно: за будинком можуть стежити. Я побiжу до пана де Тревiля, щоб сповiстити його, а потiм приеднаюся до них.

– Слухаюсь, пане, – сказав Планше.

– Я сподiваюся, ти не злякаешся i не втечеш звiдси? – спитав д’Артаньян, повертаючись назад i намагаючись якось пiдбадьорити свого слугу.

– Не турбуйтеся, пане, – вiдповiв Планше. – Ви ще не знаете мене. Я хоробрий, коли постараюся, повiрте менi. Головне – постаратися. До того ж я пiкардiець.

– Домовилися, – мовив д’Артаньян. – Отож ти скорiше вмреш, нiж залишиш свiй пост?

– Так, пане. Я зроблю все що завгодно, щоб довести, як я вам вiдданий.

«Чудово! – подумав д’Артаньян.

 – Схоже, спосiб, що його я вжив до цього хлопця, виявився непоганим. При нагодi я знову ним скористаюся».

І з усiею швидкiстю, на яку були здатнi його ноги, вже трохи стомленi сьогоднiшньою бiганиною, вiн помчав на вулицю Старого Голубника.

Пана де Тревiля не було вдома. Його рота несла варту в Луврi, i вiн був там разом зi своiми мушкетерами.

Потрiбно було за всяку цiну побачитися з паном де Тревiлем. Вiн мав знати, що вiдбуваеться.