Три мушкетери

Вiн одiйшов од вiкна, на лутку якого доти спирався, з виглядом людини, чимось дуже стривоженоi.

– Чорт! – процiдив вiн крiзь зуби. – Невже Тревiль пiдiслав до мене цього гасконця? Але вiн такий молодий! Однак удар шпагою – це удар шпагою, хоч би хто його завдавав, i в таких ситуацiях хлопчиська остерiгаешся менше, нiж будь-кого iншого. Бувае так, що незначна перешкода може завадити досягненню великоi мети.

І незнайомий на кiлька хвилин поринув у роздуми.

– Послухайте, хазяiне! – сказав вiн нарештi.

 – А чи не позбавите ви мене присутностi цього божевiльного? Сумлiння не дозволяе менi вбити його, а тим часом… – додав вiн з виразом холодноi жорстокостi, – а тим часом вiн менi заважае. До речi, де вiн зараз?

– У кiмнатi моеi дружини: йому там роблять перев’язку. Це на другому поверсi.

– Одяг i торбина з ним? Вiн не скидав свого камзола?

– І камзол, i торбина внизу, на кухнi. Втiм, якщо вiн вам заважае, цей божевiльний юнак…

– Безперечно! Вiд нього у вашому заiздi тiльки неприемностi, якi добропорядним людям зовсiм нi до чого… Пiднiмiться до себе, приготуйте менi рахунок i попередьте мого слугу.

– Як? Ви збираетесь уже iхати?

– Ви це й самi знаете, бо я ще вранцi наказав вам осiдлати мого коня. Хiба цього й досi не зроблено?

– Що ви! Ваше сiятельство могли бачити на власнi очi – кiнь стоiть бiля ворiт, осiдланий i нагодований.

– Гаразд, тодi робiть те, що вам сказано.

«Чудасiя! – подумав корчмар. – Невже вiн злякався якогось хлопчиська?»

Але владний погляд незнайомого не дозволив йому поринути у глибшi мiркування з цього приводу.

Вiн улесливо вклонився i вийшов.

«Цього ще бракувало! Якщо цей пройдисвiт побачить мiледi… – розмiрковував незнайомий. – Ось-ось вона мае вже проiхати. Чому ж ii так довго немае? Мабуть, краще буде менi самому верхи поiхати iй назустрiч… Коли б тiльки я мiг дiзнатися, про що йдеться в цьому листi до Тревiля!..»

І незнайомий, невдоволено щось бурмочучи собi пiд нiс, попрямував на кухню.

Тим часом хазяiн заiзду, не сумнiваючись у тому, що саме присутнiсть цього хлопця змушуе незнайомого поквапливо покинути його шинок, пiднявся до кiмнати дружини, де д’Артаньян потроху приходив до тями пiсля недавньоi сутички. Натякнувши, що полiцiя може звинуватити його в бiйцi iз знатним вельможею, – а що незнайомий – знатний вельможа, шинкар у цьому був певен, – хазяiн переконав д’Артаньяна, незважаючи на його слабiсть, чимскорiше забиратися геть.