Три мушкетери

Очi, в яких виблискував смарагд, були взiрцем досконалостi i випромiнювали водночас лагiднiсть i велич. Їi маленький яскраво-червоний рот не псувала навiть нижня губа, дещо випнута вперед, як у всiх спадкоемцiв австрiйського королiвського дому: королева була надзвичайно приваблива, коли всмiхалася, та коли вона хотiла виказати найглибшу зневагу, то важко було б собi уявити виразнiшу гримасу.

Шкiра ii була напрочуд нiжною й м’якою. Руки та плечi вражали досконалою красою, i всi тогочаснi поети оспiвували iх у своiх вiршах як щось незрiвнянне.

І нарештi, ii волосся, колись бiляве, а тепер каштанового вiдтiнку, ретельно зачесане i щедро припудрене, чудово обрамляло ii обличчя, якому найвимогливiший критик мiг побажати лише трохи менше рум’ян, а найвимогливiший скульптор – ледь витонченiшоi лiнii носа.

Герцог Бекiнгем на мить застиг, ослiплений ii красою: ще нiколи, нi на балах, нi на святах, Анна Австрiйська не здавалася йому такою гарною, як тепер, коли вона, у простiй сукнi з бiлого шовку, з’явилася перед ним у супроводi доньi Естефанii, единоi з ii iспанських покоiвок, яка не залишила свою господиню, незважаючи нi на гнiв ревнивого короля, нi на переслiдування кардинала Рiшелье.

Анна Австрiйська зробила два кроки назустрiч герцоговi. Бекiнгем кинувся до ii нiг i, перш нiж королева встигла його пiдвести, палко поцiлував край сукнi.

– Герцогу, вам уже вiдомо, що це не я продиктувала того злощасного листа?

– О так, вельможна панi, так, ваша величносте! – вигукнув герцог. – Я знаю, що треба бути дурнем, божевiльним, щоб повiрити, нiби мармур може ожити, а снiг випромiнювати тепло.

Але що вдiеш: коли сам кохаеш, так легко вiрити, що й тебе кохають! І все-таки моя подорож була немарною, адже я бачу вас.

– Хай i так, – вiдповiла Анна Австрiйська, – але вам вiдомо, чому я погодилася побачитися з вами? Я прийшла на цю зустрiч, жалiючи вас. Ви байдужi до моiх переживань, ви вперто вiдмовляетеся виiхати з краiни, хоча, залишаючись тут, ви ризикуете життям i змушуете мене ризикувати моею честю.

Я погодилася побачитися з вами, щоб сказати: весь свiт проти нас – морська глибочiнь, ворожнеча мiж нашими королiвствами, непорушнiсть подружнiх клятв. Це святотатство – боротися проти всього цього, мiлорде! Я прийшла сюди, нарештi, для того, щоб сказати вам, що ми не повиннi бiльше бачитися.

– Говорiть, панi, говорiть, королево! – вигукнув Бекiнгем. – Нiжнiсть вашого голосу зм’якшуе жорстокiсть ваших слiв… Ви кажете про святотатство.