Три мушкетери

Йому було вже вiдомо, що послання, начебто вiдправлене Анною Австрiйською, було пасткою. Та, замiсть того щоб повернутися в Англiю, вiн, скориставшись нагодою, попросив передати королевi, що не поiде, не побачивши ii. Спершу королева рiшуче вiдмовилася зустрiчатися з ним, але потiм злякалася, що герцог, роздратований ii вiдмовою, скоiть якусь дурницю. Вона вже зважилася прийняти його й просити негайно виiхати з мiста, але того самого вечора, коли вона це вирiшила, викрали панi Бонасье, якiй було доручено розшукати герцога й провести його до Лувру.

Два днi нiхто не знав про ii долю, i запущений механiзм зупинився. Тiльки коли панi Бонасье вирвалася на волю й побачилася з де Ля Портом, усе знову набрало обертiв, i вона успiшно завершила небезпечну операцiю, яка, коли б ii не викрали, могла б здiйснитися на три днi ранiше.

Лишившись на самотi, Бекiнгем пiдiйшов до дзеркала. Мундир мушкетера дуже пасував йому.

У своi тридцять п’ять рокiв вiн зажив слави найвродливiшого вельможi i найелегантнiшого кавалера як у Францii, так i в Англii.

Улюбленець двох королiв, власник незлiченних багатств, повновладний правитель королiвства, яке то збурювалось, то заспокоювалося, пiдкоряючись його власним примхам, Джордж Вiлльерс, герцог Бекiнгемський, жив надзвичайним життям, яке потiм ще не одне сторiччя викликало захват i подив нащадкiв.

Самовпевнений, переконаний у своiй могутностi i в тому, що закони, якi керують iншими людьми, на нього не поширюються, вiн iшов прямiсiнько до мети, незважаючи на те, що ця мета така висока й слiпуча, i для когось iншого безумством здавалося б навiть подумати про неi.

Все це привело до того, що вiн уже кiлька разiв зустрiчався з прекрасною i недоступною Анною Австрiйською i, вразивши ii своiм блиском, змусив закохатися в себе.

Отже, як ми вже казали, Джордж Вiлльерс зупинився перед дзеркалом. Поправивши свое розкiшне хвилясте волосся золотавого кольору, щоб вiдновити бездоганну зачiску, трохи скуйовджену мушкетерським капелюхом, вiн пiдкрутив вуса i, сповнений радостi, щасливий i гордий тим, що наближаеться мить, якоi вiн так довго чекав, усмiхнувся своему вiдображенню.

У цю мить у стiнi вiдчинилися непримiтнi дверi i до кiмнати ввiйшла жiнка. Герцог побачив ii вiдображення в дзеркалi. Вiн радiсно скрикнув – це була королева!

Аннi Австрiйськiй було рокiв двадцять шiсть чи двадцять сiм, вона була в тiй порi, коли врода розквiтае якнайпишнiше.

Вона ступала, як королева, нi, скорiше, як богиня.