Три мушкетери

], Рiшелье[3 - Рiшелье (1585–1642) – Арман Жан дю Плессi, кардинал; будучи з 1624 року першим мiнiстром Людовiка XIII, фактично правив Францiею.], Мазарiнi[4 - Мазарiнi Джулiо (1602–1661) – кардинал, наступник Рiшелье на посту першого мiнiстра Францii.] та iнших придворних, чиi зображення такi само точнi, як i у творах пана Анкетiля[5 - Анкетiль (1723–1806) – абат, автор багатотомноi iсторii Францii.].

Але ж вiдома рiч: iнодi вразлива душа поета вiдгукуеться на те, що зовсiм не хвилюе широке коло читачiв. І, захопившись подробицями тих спогадiв, якi, безперечно, не залишать байдужими й iнших, ми зацiкавилися однiею обставиною, якiй нiхто, мабуть, не надав особливого значення.

Розповiдаючи про своi першi вiдвiдини капiтана королiвських мушкетерiв пана де Тревiля, д’Артаньян згадуе про трьох молодих людей, що iх вiн зустрiв у передпокоi – вони служили в тому самому знаменитому полку, куди й вiн домагався честi бути зарахованим. Звали iх Атос, Портос та Арамiс.

Треба зiзнатися, цi незвичнi iмена неабияк здивували нас, i вiдразу спало на думку, що це – звичайнiсiнькi псевдонiми, за якими д’Артаньян приховав, можливо, вiдомi всiм iмена, якщо тiльки власники цих чудернацьких прiзвиськ самi не обрали iх того самого дня, коли з власноi примхи, через обставини життя або ж бiднiсть вони вдягли простi плащi мушкетерiв.

Вiдтодi ми втратили спокiй, розшукуючи у творах сучасникiв бодай якийсь слiд цих незвичних iмен, що викликали в нас такий iнтерес.

Тiльки перелiк книжок, прочитаних нами з цiею метою, зайняв би цiлий роздiл, що, напевно, збагатило б знаннями наших читачiв, але навряд чи було б iм цiкаво. Тому лише зауважимо, що саме в ту мить, коли ми, зовсiм зневiрившись пiсля марних i тривалих дослiджень, вирiшили було вже припинити розшуки, ми нарештi знайшли, завдяки порадi нашого знаменитого i вченого друга Полена Парiса[6 - Полен Парiс (1800–1881) – французький учений, що вiв дослiдження в галузi середньовiчноi лiтератури Францii.], рукопис in-folio, позначений номером 4772 чи то 4773, не пригадуемо точно, i названий:

«Спогади графа де Ля Фер про деякi подii, що сталися у Францii наприкiнцi правлiння короля Людовiка XIII i на початку правлiння короля Людовiка XIV».

Можете собi уявити, яка велика радiсть нас охопила, коли, гортаючи цей рукопис, останню нашу надiю, ми знайшли на двадцятiй сторiнцi iм’я Атоса, на двадцять сьомiй – Портоса, а на тридцять першiй – згадку про Арамiса.