Три мушкетери

– На жаль, добродiю, – сказав вiн, – я розумiю, як менi зараз бракуе рекомендацiйного листа, що його вручив менi батько перед моiм вiд’iздом.

– Справдi, – вiдповiв де Тревiль, – я здивований, що ви рушили в таку тривалу подорож, не прихопивши з собою цього дивовижного зiлля, так необхiдного нашому братовi беарнцю.

– Лист був при менi, добродiю, i, хвалити Бога, написано його було як слiд! – вигукнув д’Артаньян. – Але його в мене пiдступно викрали!

І вiн розповiв про все, що сталося в Мензi, якнайдокладнiше описавши незнайомого дворянина, i все це з таким запалом i щирiстю, якi просто зачарували де Тревiля.

– Дивно… – задумливо сказав капiтан мушкетерiв. – Отже, ви вголос називали мое iм’я?

– Визнаю, це було необачно з мого боку. Але не дивуйтесь! Таке iм’я, як ваше, мало правити менi в дорозi щитом, i вам судити, чи часто я ним прикривався.

Лестощi високо цiнували в тi днi, i де Тревiль був так само чутливий до iх запашного аромату, як i будь-який король або кардинал.

– Скажiть менi… – провадив вiн, – скажiть, чи не було в цього дворянина невеличкого шраму на скронi?

– Так, схожого на слiд вiд кулi.

– Це був показний чоловiк?

– Так.

– Високий на зрiст?

– Так.

– З блiдим обличчям i темним волоссям?

– Саме такий. Звiдки, добродiю, ви знаете цю людину? О, якщо я колись розшукаю його, а я розшукаю його – клянуся вам – хай навiть у пеклi…

– Вiн чекав на жiнку? – перебив його де Тревiль.

– У всякому разi, вiн поiхав тiльки пiсля того, як перекинувся кiлькома словами з тiею, на яку чекав.

– Ви не знаете, про що була iхня розмова?

– Вiн вручив iй скриньку, сказавши, що в нiй його розпорядження, i порадив не вiдкривати ii, аж поки вона не приiде до Лондона.

– Ця жiнка була англiйкою?

– Вiн називав ii мiледi.

– Це вiн! – прошепотiв де Тревiль. – Це вiн! А я гадав, що вiн i досi в Брюсселi.

– О, пане, якщо ви знаете, хто цей чоловiк, – вигукнув д’Артаньян, – скажiть менi, хто вiн i звiдки, i я звiльняю вас вiд обов’язку виконати вашi обiцянки, навiть обiцянку зарахувати мене в мушкетери! Бо передусiм я хочу йому помститися.

– Обережнiше, юначе! – сказав де Тревiль. – Навпаки, якщо ви зустрiнете його на вулицi, перейдiть на другий бiк. Не налiтайте на цю скелю: вiн розiб’е вас, як розбив би звичайнiсiнький скляний келих.