Три мушкетери

Хiба цього не досить? А втiм, я ще раз кажу вам – i це вже, мабуть, зайве, – що я поспiшаю, дуже поспiшаю. Тому прошу вас: вiдпустiть мене i дозвольте менi йти у своiх справах.

– Добродiю, – сказав Атос, вiдпускаючи його, – ви неввiчлива людина. Вiдразу видно, що ви приiхали сюди здалеку.

Д’Артаньян, який уже встиг перескочити через три або й чотири сходинки, почувши зауваження Атоса, зупинився як вкопаний.

– До бiса, добродiю! – вигукнув вiн. – Хоч би звiдки я приiхав, але, попереджаю, не вам учити мене хороших манер.

– Хтозна! – сказав Атос.

– О, коли б я не так поспiшав, – вигукнув д’Артаньян, – i коли б я не гнався за одним типом…

– Пане Доганяйло, мене ви знайдете, не ганяючись за мною. Чуете?

– Будьте ласкавi сказати, де саме?

– Бiля монастиря Дешо.

– О котрiй годинi?

– О дванадцятiй.

– О дванадцятiй? Гаразд, я буду там.

– І не змушуйте на себе чекати. Бо вже о чверть на першу я сам вас наздожену, а наздогнавши – добряче намну вам вуха.

– Чудово! – вигукнув д’Артаньян.

 – Я буду за десять хвилин до дванадцятоi!

І вiн ушкварив так, наче його сам бiс нiс на собi, все ще сподiваючись наздогнати незнайомця, бо, як устиг помiтити д’Артаньян, той iшов повiльно, а отже, мав бути десь недалеко.

Але тут, бiля парадних дверей, вiн побачив Портоса, який розмовляв з вартовим. Спiврозмовники стояли близько один вiд одного, так, що мiж ними ледве могла протиснутися людина. Д’Артаньян вирiшив, що цього простору для нього цiлком досить, i рвонув уперед, сподiваючись стрiлою пронестися мiж ними.

Але д’Артаньян не врахував сили вiтру. Вiн уже майже прослизнув мiж ними, як порив вiтру пiдхопив довгий плащ Портоса, i д’Артаньян заплутався в його складках. Можливо, в Портоса були причини не розставатися з цiею важливою частиною свого вбрання, бо, замiсть того щоб випустити з рук полу, яку вiн притримував, вiн потягнув ii до себе i так крутнув д’Артаньяна, що остаточно загорнув гасконця в оксамит свого плаща.

Д’Артаньян, чуючи, як мушкетер лаеться на всi заставки, намагався напомацки вивiльнитися з-пiд плаща i ще бiльше заплутувався в його складках.

У цю хвилину вiн найдужче боявся пошкодити чудову перев’язь, про яку ми вже розповiдали. Боязко розплющивши очi, вiн побачив, що впираеться носом у Портосову спину, якраз мiж лопатками, тобто – в саму перев’язь.

На жаль, як i багато чого в цьому свiтi, що лише зовнi здаеться прекрасним, перев’язь Портоса блищала золотом лише спереду, а ззаду була з простоi буйволячоi шкiри.