Три мушкетери

Я, дякувати Богу, не якийсь вуличний розбишака, та й мушкетер я лише тимчасово. Б’юся я, тiльки коли мене до цього змушують, i роблю це з вiдразою. Але цього разу справа куди серйознiша, бо йдеться про честь дами, яку ви скомпрометували.

– Тобто ми скомпрометували! – вигукнув д’Артаньян.

– І треба ж було вам подати менi цю хусточку!

– І треба ж було вам упустити ii!

– Я вже сказав, добродiю, i повторюю, що хусточка ця випала не з моеi кишенi.

– Тодi виходить, добродiю, що ви збрехали двiчi, бо я на власнi очi бачив, як вона випала саме з вашоi кишенi.

– Он ви як дозволяете собi розмовляти, пане гасконець! То я навчу вас, як поводитися в пристойному товариствi!

– А я вiдправлю вас правити обiдню, пане абат! Зробiть менi ласку, виймiть свою шпагу. І негайно!

– І не подумаю, любий, принаймнi не тут. Хiба ви не бачите, що ми стоiмо навпроти будинку д’Егiльйона, що аж кишить прибiчниками кардинала? І де гарантiя того, що це не його високопреосвященство доручив вам принести йому мою голову? А я, знаете, хоч це, може, й смiшно, дорожу своею головою, бо вона, як менi здаеться, непогано сидить на моiх в’язах.

– Згоден. Але не занадто покладайтеся на свою спритнiсть i захопiть оцю хусточку: ваша вона чи нi, можливо, вам доведеться нею скористатися.

– Ви гасконець, добродiю? – спитав Арамiс.

– Так. А ви що, вирiшили з обережностi вiдкласти бiй?

– Обережнiсть, добродiю, звичайно, зайва чеснота для мушкетера, але вкрай необхiдна служителям церкви. А оскiльки я мушкетер тiльки тимчасово, то волiю бути обережним. О другiй годинi я матиму честь чекати на вас бiля будинку пана де Тревiля. Там я назву вам мiсце, де ми зможемо схрестити нашi шпаги.

Молодi люди розкланялись, i Арамiс пiшов вулицею, що вела до Люксембурзького палацу, а д’Артаньян, оскiльки вже наближалося до полудня, попрямував у бiк монастиря Дешо.

«Так, нiчого змiнити вже не можна, – мiркував вiн. – Та якщо менi судилося бути вбитим, то принаймнi вiд руки мушкетера».

V

КОРОЛІВСЬКІ МУШКЕТЕРИ І ГВАРДІЙЦІ ЙОГО ПРЕОСВЯЩЕНСТВА

У д’Артаньяна в Парижi не було жодного знайомого. Тому вiн пiшов на дуель з Атосом без секунданта, вирiшивши задовольнятися тими, яких обере його супротивник.