Три мушкетери

Бернажу вже ранiше перенесли в будинок, i, як ми вже сказали, стан його був украй важким.

Збудження, що охопило мушкетерiв та iхнiх спiльникiв, досягло свого апогею, i вже почали говорити про те, щоб пустити червоного пiвня й покарати слуг його хазяiна за те, що вони наважилися напасти на королiвських мушкетерiв. Ця пропозицiя всiм дуже сподобалася, але, на щастя, пробило одинадцяту годину. Д’Артаньян i його друзi згадали про аудiенцiю i, занепокоенi тим, що такий цiкавий захiд мине без iхньоi участi, доклали всiх зусиль, щоб остудити найгарячiшi голови.

Присутнi вдовольнилися лише тим, що кинули кiлька каменюк у дверi будинку пана де Ля Тремуля. Але дверi лишилися цiлими, i це трохи вгамувало запал. Крiм того, особи, яких висували на роль ватажкiв, устигли покинути мiсце подiй i попрямували до палацу де Тревiля, якому вже повiдомили про неподобство бiля будинку пана де Тремуля.

– Швидше до Лувру! – сказав вiн. – До Лувру, не гаючи жодноi хвилини, i постараемося побачитися з королем ранiше, нiж кардинал устигне про все доповiсти.

Ми подамо йому цю справу як продовження вчорашньоi, i обидвi зiйдуть за одну.

І пан де Тревiль у супроводi чотирьох молодих людей поспiшив до Лувру. Але там, на превеликий подив капiтана мушкетерiв, йому було сказано, що король поiхав до Сен-Жерменського лiсу полювати на оленя. Пан де Тревiль примусив двiчi повторити цю новину, i його супутники помiтили, що з кожним словом його обличчя щодалi похмурнiе.

– Його величнiсть, – спитав вiн, – ще вчора вирiшив поiхати на полювання?

– Нi, ваша свiтлосте, – вiдповiв камердинер.

 – Головний егер сьогоднi вранцi доповiв йому, що вночi для нього оточили оленя. Король спочатку вiдповiв, що не поiде, але потiм, не встоявши перед спокусою, все-таки поiхав.

– Король зустрiчався з кардиналом? – спитав пан де Тревiль.

– Можливо, й зустрiчався, – вiдповiв камердинер. – Бо вранцi я бачив бiля пiд’iзду запряжену карету його преосвященства. Коли я спитав, куди вiн збираеться, то менi вiдповiли: до Сен-Жермена.

– Ми спiзнилися, – сказав де Тревiль.

 – Сьогоднi ввечерi, панове, я побачу короля. Стосовно ж вас, то вам я не раджу потрапляти йому на очi.

Порада була дуже розумна, а головне, ii давала людина, яка так добре знала короля. Тож нашi молодi люди й не намагалися заперечувати. Пан де Тревiль запропонував iм iти по домiвках i чекати вiд нього подальших розпоряджень.

Повернувшись до себе, де Тревiль подумав, що слiд випередити кардинала i першим подати офiцiйну скаргу.