Три мушкетери

Вiн послав слугу до пана де Ля Тремуля з листом, у якому просив його випровадити зi свого будинку гвардiйця пана кардинала i винести догану своiм людям за те, що вони мали зухвалiсть напасти на мушкетерiв. Але пан де Ля Тремуль, уже попереджений своiм конюшим, родичем якого, як нам вiдомо, був Бернажу, вiдповiв, що нi пановi де Тревiлю, нi його мушкетерам не личить скаржитися, а зовсiм навпаки, скаржитися мае вiн, бо це мушкетери напали на його слуг i мали намiр пiдпалити його будинок. Суперечка мiж цими двома вельможами могла затягтися надовго, i кожен з них, зрозумiло, наполягав би на своiй правотi.

Тому де Тревiль знайшов едино правильний у цiй ситуацii вихiд: вiн вирiшив особисто поiхати до пана де Ля Тремуля, що й зробив не гаючись. Увiйшовши до його будинку, капiтан мушкетерiв звелiв повiдомити про себе.

Двое знатних вельмож чемно розкланялися. Хоч вони й не були добрими приятелями, але це, втiм, не заважало iм поважати одне одного. Обидва вони були людьми чесними i шляхетними.

Де Ля Тремуль, як протестант, рiдко бував при дворi i тому не належав до жодноi партii, а його стосунки з людьми були позбавленi будь-яких упереджень. Проте цього разу де Тревiля прийняли хоча й увiчливо, але холоднiше, нiж звичайно.

– Добродiю, – сказав капiтан мушкетерiв, – ми обидва маемо пiдстави скаржитися королю, i я прийшов до вас, щоб разом з’ясувати всi обставини цiеi справи.

– Охоче, – вiдповiв де Ля Тремуль, – але попереджаю вас, я добре поiнформований i знаю, що в усьому виннi вашi мушкетери.

– Добродiю, ви людина надто розважлива i справедлива, щоб не пристати на пропозицiю, з якою я прибув до вас.

– Прошу, добродiю, я слухаю вас.

– Як себе почувае пан Бернажу, родич вашого конюшого?

– На жаль, добродiю, дуже кепсько. Крiм рани, завданоi в передплiччя, яка не становить загрози його життю, вiн дiстав i другий удар, – шпага пройшла через легеню, i, за словами лiкаря, нiчого хорошого сподiватися не доводиться.

– Поранений при тямi?

– Так.

– Вiн може говорити?

– Заледве, але говорить.

– Я пропоную, добродiю, пiти до нього й iм’ям Бога, перед яким вiн, можливо, невдовзi стане, заклинати його сказати правду. Нехай вiн стане суддею у своiй справi, i я повiрю всьому, що вiн скаже.

Пан де Ля Тремуль на мить замислився, але пропозицiя була слушна, i вiн погодився.

Вони спустилися до кiмнати, де лежав поранений.