Три мушкетери

Побачивши цих вельмож, якi прийшли провiдати його, хворий спробував пiдвестися на своему ложi, але був такий слабий, що, вiдразу знесилившись, знову вiдкинувся на подушки майже непритомний.

Пан де Ля Тремуль пiдiйшов до нього i пiднiс до його обличчя флакон iз сiллю, що й привела його до тями. Тодi пан де Тревiль, не бажаючи, щоб його звинуватили в тисковi на хворого, запропонував де Ля Тремулю самому розпитати пораненого.

Все сталося так, як гадав пан де Тревiль. Перебуваючи мiж життям i смертю, у Бернажу навiть на думцi не було приховати правду.

І вiн розповiв своiм високоповажним вiзитерам, як усе сталося насправдi.

Саме цього й хотiв де Тревiль. Вiн побажав Бернажу якнайшвидше одужати, попрощався з де Ля Тремулем i, повернувшись до себе додому, негайно послав сказати чотирьом друзям, що чекатиме iх на обiд.

Пан де Тревiль приймав у себе найвишуканiше товариство, i, про що неважко здогадатися, всi цi люди були противниками кардинала.

Отож за обiдом тiльки й розмов було, що про двi поразки, яких зазнали гвардiйцi його преосвященства. А що героем обох боiв був д’Артаньян, то саме на його адресу з усiх бокiв посипалися поздоровлення, якi Атос, Портос i Арамiс радi були вiддати йому не тiльки як добрi друзi, а й як люди, що свого часу вже досить наслухалися iх i тепер надавали це право своему товаришевi.

Близько шостоi вечора де Тревiль оголосив, що мае намiр поiхати до Лувру. Час, призначений для аудiенцii, вже минув, отож вiн знехтував застереженням пройти з малого пiд’iзду, а разом з чотирма своiми супутниками пiшов просто до передпокою.

Король ще не повернувся з полювання. Нашi молодi друзi, прогулюючись серед придворних, чекали вже мало не пiвгодини, як раптом усi дверi розчинились i присутнiх сповiстили про прибуття його величностi.

При цiй звiстцi д’Артаньян вiдчув, як по всьому його тiлу пробiгло тремтiння. Наступнi хвилини, можливо, мали вирiшити всю його подальшу долю.

У тривожному чеканнi вiн прикипiв поглядом до дверей, у якi ось-ось мав увiйти король Людовiк ХІІІ.

За якусь мить вiн i справдi ввiйшов до передпокою, а з ним i компаньйони по недавньому полюванню. Вiн був у мисливському костюмi, з якого ще не встигли струсити пил, i в ботфортах. У руках вiн тримав батiг. З першого ж погляду д’Артаньян зрозумiв, що настрiй короля нiчого доброго не вiщуе.