Три мушкетери

Попри похмурий настрiй короля, придворнi, однак, вишикувалися вздовж його шляху: в королiвських передпокоях волiють потрапити королевi пiд гарячу руку, анiж зовсiм не потрапляти йому на очi. Тому всi три мушкетери, не вагаючись, зробили крок уперед, тодi як д’Артаньян, навпаки, сховався за iхнiми спинами. Але король, хоч i знав особисто Атоса, Портоса та Арамiса, пройшов повз них, навiть не глянувши i не зронивши жодного слова, так, наче нiколи iх i не бачив. Що ж до пана де Тревiля, то вiн, коли погляд короля зупинився на ньому, з такою твердiстю витримав його, що королю довелося самому опустити очi.

Слiдом за цим його величнiсть, щось бурмочучи собi пiд нiс, пройшов до себе.

– Кепськi справи, – з усмiшкою мовив Атос. – І цього разу нам не випадае стати кавалерами ордена.

– Почекайте тут десять хвилин, – сказав пан де Тревiль. – І якщо за десять хвилин я не повернуся, рушайте до мене додому: далi чекати – марна рiч.

Молодi люди почекали десять хвилин, чверть години, двадцять хвилин.

Побачивши, що де Тревiль так i не з’явився, вони пiшли, дуже занепокоенi своею подальшою долею.

Тим часом в апартаментах Людовiка XIII подii розгорталися так. Де Тревiль смiливо ввiйшов до королiвського кабiнету i застав його величнiсть не в гуморi. Король сидiв у крiслi, роздратовано ляскаючи рукiв’ям батога по ботфортах. Капiтан мушкетерiв, анiтрохи не збентежений настроем короля, якнайспокiйнiше спитав його про здоров’я.

– Кепськi справи, добродiю, дуже кепськi, – вiдповiв король.

 – Я нудьгую.

І справдi, нудьга була найважчою з недуг, на яку страждав Людовiк ХІІІ. Траплялося, вiн брав пiд руку кого-небудь зi своiх придворних, пiдводив його до вiкна й казав: «Пане, понудьгуймо разом».

– Як! – вигукнув де Тревiль. – Ваша величнiсть нудьгуе? Хiба вашу величнiсть не розважило сьогоднiшне полювання?

– Гарненька розвага! – пробурмотiв король. – Усе вироджуеться, клянуся життям! Я не знаю, чи то дичина не залишае бiльше слiдiв, чи то собаки втратили нюх.

От i сьогоднi, ми полюемо здоровенного оленя, шiсть годин переслiдуемо його, i, коли вiн був майже в наших руках i Сен-Симон уже пiдносив до губ рiг, щоб засурмити перемогу, раптом зграя зриваеться вбiк i кидаеться за якимось однолiтком. Ось побачите, менi доведеться вiдмовитися i вiд полювання з хортами, як я вже вiдмовився вiд полювання з соколами. О, пане де Тревiль, я найбiдолашнiший з королiв! У мене був лише один кречет, i той позавчора здох.