Три мушкетери

– На цьому… – король кинув заклопотаний погляд на стiнний годинник, – так, на цьому, гадаю, ми й закiнчимо. Зараз уже пiв на дев’яту, i ви можете йти, бо, як я вже сказав, о дев’ятiй на мене чекае ще одна зустрiч. Дякую вам за вiдданiсть, панове. Я можу розраховувати на неi, чи не так?

– Ваша величносте, – в один голос вигукнули четверо друзiв, – ми дали б себе порубати на шматки за вашу величнiсть!

– Гаразд, гаразд. Та лiпше залишайтеся цiлими i здоровими. Так буде краще i кориснiше для мене… Тревiлю, – пошепки додав король, поки молодi люди виходили, – позаяк у вас немае вiльноi вакансii в полку, а крiм того, ми вирiшили не приймати в полк без випробування, влаштуйте цього юнака в гвардiйську роту вашого зятя пана Дезессара… О, сто чортiв, я уявляю, яку фiзiономiю скорчить пан кардинал, i це вже зараз мене тiшить! Вiн буде розлючений, але менi це байдуже.

Я маю повне право робити так, як менi заманеться.

І король жестом вiдпустив де Тревiля, який пiшов наздоганяти своiх мушкетерiв.

Вiн застав iх за важливим заняттям – вони дiлили сорок пiстолiв, подарованих д’Артаньяновi.

Кардинал, як i передбачав король, справдi розгнiвався, та так, що упродовж тижня не приходив увечерi грати в шахи. А втiм, це не стало на завадi королю при зустрiчi вiтати його найприязнiшою усмiшкою i питати найнiжнiшим голосом:

– То як поживають вашi доблеснi гвардiйцi, пане кардинал, бiдолашнi Бернажу i Жуссак?

VII

ПОМЕШКАННЯ МУШКЕТЕРІВ

Коли, вийшовши з Лувру, д’Артаньян спитав у друзiв, що йому робити зi своiми пiстолями, Атос порадив йому замовити розкiшний обiд у «Сосновiй шишцi», Портос – найняти слугу, а Арамiс – завести розкiшну коханку.

Обiд вiдбувся того ж таки дня, i страви на стiл подавав новий слуга. Обiд замовив Атос, а слугу привiв Портос. То був пiкардiець, якого доблесний мушкетер тодi ж i найняв з нагоди обiду. Вiн побачив його на мостi Ла-Турнель, коли той, зiпершись на поручень, плював у рiчку i милувався колами, що розбiгалися по водi.

Портос був схильний думати, що таке заняття свiдчить про натуру споглядальну i розважливу, тож, не вимагаючи жодних рекомендацiйних листiв, повiв його iз собою. Поважний вигляд дворянина, до якого, як вiн гадав, наймаеться на службу, спокусив Планше – а саме так звали нашого пiкардiйця, – i вiн був трохи розчарований, побачивши, що це мiсце вже зайняте його колегою на ймення Мушкетон.