Три мушкетери

Портос мешкав у великiй i на вигляд розкiшнiй квартирi на вулицi Старого Голубника. Щоразу, проходячи з кимось iз приятелiв повз своi вiкна, в одному з яких завжди стояв Мушкетон у параднiй лiвреi, Портос пiдводив голову i, вказуючи рукою нагору, пояснював: «А це моi апартаменти!» Але застати його вдома нiкому ще не щастило, вiн нiколи нiкого не запрошував до себе, i нiхто не мав уявлення про те, якi справжнi багатства прихованi за цим розкiшним фасадом.

Що ж до Арамiса, то вiн наймав помешкання з трьох кiмнат – вiтальнi, iдальнi та спальнi.

Спальня, що мiстилася, як i решта кiмнат, на першому поверсi, виходила вiкнами в маленький тiнистий садок, густа зелень якого робила iх недосяжними для цiкавих очей.

Як улаштувався д’Артаньян, ми вже знаемо i встигли познайомитися з його слугою, шановним Планше.

Д’Артаньян за вдачею своею був дуже цiкавий, як, до речi, й усi тi, хто не байдужий до iнтриг. Вiн робив усе можливе i неможливе, щоб дiзнатися, ким же таки насправдi були Атос, Портос i Арамiс, бо, як неважко було догадатися, за цими прiзвиськами усi вони приховували своi дворянськi iмена.

Особливо Атос, у якому за кiлька лье можна було впiзнати справжнього вельможу. Вiн звернувся до Портоса, щоб дiстати вiдомостi про Атоса та Арамiса, i до Арамiса, щоб довiдатися, хто такий Портос.

Портос, на жаль, i сам не мiг розповiсти про минуле життя свого мовчазного товариша бiльше, нiж чув од когось або вiд самого Атоса, коли той розщедрювався на кiлька зайвих слiв.

Ходили чутки, що в нього було велике трагiчне кохання i що чиясь пiдла зрада назавжди отруiла життя цiеi шляхетноi людини. Про яку йшлося зраду, нiхто до пуття не знав.

Що ж до Портоса, то, крiм його справжнього iменi, що, так само, як i ймення обох його товаришiв, було вiдоме лише одному пановi де Тревiлю, життя цього мушкетера було як на долонi. Охочий до слави та балачок, вiн просвiчував наскрiзь, немов кришталь. Помилитися у справжнiй сутностi Портоса мiг лише той, хто необачно повiрив би в усi тi чесноти, якi Портос собi приписував.

Зате Арамiса, здавалося б, позбавленого будь-якоi загадковостi, насправдi всього огортала таемниця. Скупо вiдповiдаючи на запитання про iнших, вiн майстерно ухилявся од вiдповiдей на запитання про себе. Якось, пiсля настирливих розпитувань про Портоса, д’Артаньян дiзнався вiд Арамiса про чутки щодо любовноi iнтрижки iхнього приятеля з якоюсь герцогинею.