Три мушкетери

І, нiби на продовження теми розмови, вiн спробував зазирнути в таемницю амурних пригод свого спiврозмовника.

– Ну а ви, мiй любий друже, – сказав вiн, – ви, що розповiдаете про чужi зв’язки з баронесами, графинями i принцесами, а ви самi?..

– Вибачте, – урвав його Арамiс. – Я розповiдаю про це тiльки тому, що Портос сам не приховуе iх, а ще через те, що вiн при менi залюбки розповiдае всiм про своi любовнi пригоди. Але, смiю вас запевнити, любий пане д’Артаньян, що коли б цi секрети стали менi вiдомi з iншого джерела або коли б Портос довiрив менi iх таемницю, то вони померли б разом зi мною.

– Я не маю в цьому сумнiву, – вiдповiв д’Артаньян, – втiм менi здаеться, що i ви досить близько знайомi з деякими знатними дамами, про що красномовно свiдчить хоча б ота вишивана хусточка, якiй я зобов’язаний нашим знайомством.

На цей раз Арамiс не вкинувся у гнiв, а, прибравши сумирного вигляду, лагiдно вiдповiв:

– Не забувайте, мiй друже, що я маю ввiйти в лоно церкви i тому всiляко уникаю свiтських утiх.

Хусточку, яку ви бачили, менi не подарували, ii забув у мене один з моiх приятелiв. Я змушений був ii сховати, щоб не скомпрометувати iх обох – його i даму, яку вiн кохае… Що ж до мене, то я не маю i не хочу мати коханки, беручи за приклад мудрого Атоса, в якого, так само як i в мене, немае дами серця.

– Але якого бiса, адже ви поки що не абат, а мушкетер!

– Швидше за все, людина, яка тимчасово виконуе обов’язки мушкетера, мiй любий. Як каже кардинал – мушкетер проти волi.

Але в душi я служитель церкви, повiрте менi. Атос i Портос утягли мене в цю справу, щоб хоч якось розважити. Рiч у тiм, що саме тодi, коли я мав узяти сан, у мене трапилася невеличка неприемнiсть з… А втiм, це вам зовсiм не цiкаво, i я тiльки забираю у вас дорогоцiнний час.

– Навпаки, менi це дуже цiкаво! – вигукнув д’Артаньян. – І зараз я абсолютно вiльний вiд усiх справ.

– Так, але менi вже час молитися, – сказав Арамiс, – потiм менi треба буде скласти кiлька вiршiв, що про них просила панi д’Егiльйон.

Пiсля цього я мушу зайти на вулицю Сент-Оноре, щоб купити рум’ян для панi де Шеврез. Як бачите, мiй любий друже, на вiдмiну вiд вас, я дуже поспiшаю.

І Арамiс, привiтно потиснувши руку своему товаришевi, попрощався з ним.

Д’Артаньян, хоч як намагався, так бiльше нiчого i не довiдався про своiх нових друзiв. А тому вирiшив вiрити всьому, що розповiдають про iхне минуле, втiм, сподiваючись на бiльш певнi та повнi вiдомостi в майбутньому.