Три мушкетери

Нинi ж Атос удавався йому Ахiллом, Портос – Аяксом[25 - Ахiлл, або Ахiллес, Аякс – у давньогрецькiй мiфологii героi Троянськоi вiйни, надзвичайно сильнi i смiливi.], а Арамiс – Йосифом[26 - Йосиф – бiблiйний персонаж, покiрний i сумирний юнак.].

Тим часом життя тривало, i не можна сказати, що для молодих людей воно було нудним i нецiкавим. Атос грав i, як завжди, програвав. Але вiн нiколи не позичав у своiх друзiв жодного су, хоч його гаманцем вони користувалися постiйно. І якщо вiн грав на слово честi, то вже наступного дня, о шостiй годинi ранку, посилав розбудити свого кредитора, щоб повернути йому вчорашнiй борг.

Портос грав час вiд часу. У днi, коли його супроводжував успiх, вiн ставав пiднесеним i зухвалим. Та програвши – зникав на кiлька днiв невiдомо куди, а тодi з’являвся, помiтно зблiдлий i схудлий, але з грошима в кишенi.

Що ж до Арамiса, то вiн не грав нiколи. Вiн був найнiкчемнiший мушкетер i найнуднiший спiвтрапезник, який тiльки може бути. Вiн завжди кудись поспiшав. Інодi, в розпал званого обiду, коли захмiлiлi вiд вина i захопленi розмовою учасники застiлля збиралися ще двi-три години посидiти за столом, Арамiс, поглянувши на годинник, пiдводився i, вибачливо усмiхнувшись, прощався з присутнiми, щоб устигнути, як вiн говорив, на зустрiч з якимсь ученим богословом.

Іншим разом вiн квапився повернутися додому, щоб попрацювати над дисертацiею, i просив друзiв не заважати йому.

І щоразу, коли таке траплялося, Атос усмiхався своею чарiвною i трохи сумною усмiшкою, яка так пасувала до його благородного обличчя, а Портос пив i присягався, що Арамiс у кращому разi стане хiба що сiльським священиком.

Планше, д’Артаньянiв слуга, з гiднiстю витримав випробування щастям. Вiн кожного дня дiставав своi тридцять су, i впродовж мiсяця повертався додому трохи захмелiлий, але, втiм, залишаючись ввiчливим i старанним слугою. Та коли над помешканням на вулицi Могильникiв подули вiтри змiн – i змiн аж нiяк не на краще, iнакше кажучи, коли сорок пiстолiв короля Людовiка XIII були повнiстю, або майже повнiстю витраченi, – Планше почав нарiкати на свого хазяiна.

Скарги цi Атос вважав нудними, Портос – непристойними, а Арамiс – просто смiшними. Атос порадив д’Артаньяновi вигнати цього пройдисвiта, Портосу ж кортiло добре його вiддухопелити, перш нiж вигнати, гарненько його вiдлупцювати, а Арамiс стверджував, що пановi не випадае вислуховувати вiд свого слуги нарiкання на свою долю.

– Еге ж, легко вам казати, – зiтхнув д’Артаньян.