Три мушкетери

 – Ви, Атосе, взагалi забороняете Грiмо розмовляти, отож, звiсно, нiколи й не чуете вiд нього лихого слова. Ви, Портосе, живете в розкошах, i ваш Мушкетон дивиться на вас, мов на бога. Нарештi ви, Арамiсе, завжди захопленi своiми богословськими пошуками, i вашому слузi Базену, людинi сумирнiй i набожнiй, нiчого не залишаеться, як глибоко вас шанувати. А як бути менi, коли я не маю нi посади, нi грошей, коли я не мушкетер i навiть не гвардiець, – як менi змусити мого Планше любити, боятися чи поважати мене?

– Справа серйозна, – вiдповiли трое друзiв, – i тiльки ви самi можете ii розв’язати.

Є слуги, яким, як i жiнкам, треба вiдразу показати те мiсце, на якому хочеш iх бачити. Помiркуйте над цим.

Д’Артаньян помiркував i для початку вирiшив… вiдлупцювати Планше. Виконав вiн це з тiею ретельнiстю, яку вкладав в усе, що робив. Удавшись до такого насильства, вiн заборонив Планше залишати службу без дозволу.

– На мене чекае блискуче майбутне, – додав д’Артаньян. – Кращi часи неминуче настануть, i твоя доля влаштуеться, якщо ти залишишся в мене.

Я ж надто добрий пан, щоб дозволити тобi випустити з рук твое щастя, i не вiдпущу тебе, дарма що ти просиш про це.

Така метода викликала в мушкетерiв глибоку повагу до дипломатичних здiбностей д’Артаньяна. А Планше, повiривши й собi в респектабельнiсть свого хазяiна, бiльше вже нiколи не заводив розмов про свое бажання покинути службу.

Життя чотирьох молодих людей поступово потекло спiльним рiчищем. У д’Артаньяна не було своiх власних звичок, бо вiн приiхав з провiнцii й потрапив у зовсiм новий для нього свiт.

Тому вiн одразу ж перейняв звички своiх друзiв.

Вставали вони о восьмiй годинi взимку, о шостiй влiтку i йшли довiдатись про новий пароль та послухати, що новенького в пана де Тревiля. Д’Артаньян, дарма що не був мушкетером, iз зворушливою сумлiннiстю виконував своi обов’язки. Вiн постiйно бував на вартi, бо завжди супроводив того зi своiх друзiв, хто нiс караульну службу. Його знали в казармi мушкетерiв, i всi вважали добрим товаришем.

Пан де Тревiль, який оцiнив д’Артаньяна з першого погляду i почував до нього щиру симпатiю, щоразу, буваючи в короля, нагадував про нього.

Трое мушкетерiв теж дуже любили свого молодого товариша. Дружба, що пов’язувала цих чотирьох людей, i потреба бачитися по три-чотири рази на день – то з приводу якоiсь дуелi, то в справi, то для черговоi розваги – змушували iх постiйно бiгати один за одним.