Три мушкетери

Його слухачi знову так голосно зареготали, що навiть на обличчi незнайомого, всупереч звичцi, з’явилася ледь помiтна усмiшка. Тепер не могло бути сумнiву: з д’Артаньяна вiдверто глузували.

Абсолютно переконаний у правильностi зробленого висновку, вiн на самiсiнькi очi насунув берет i, намагаючись наслiдувати придворнi манери, якi завважив, спостерiгаючи в Гасконi за знатними мандрiвниками, ступнув уперед, поклавши одну руку на ефес шпаги, а другу – на стегно. На лихо, в мiру того як д’Артаньян наближався до дверей корчми, гнiв заслiплював його все бiльше, i вiн, замiсть гордих i зневажливих фраз, якими мав намiр викликати зухвальця на дуель, здобувся лише на кiлька грубих слiв.

– Гей, добродiю! – вигукнув вiн, безладно розмахуючи руками. – Та ну ж бо, добродiю! Авжеж, ви, що виглядаете з-за цiеi вiконницi! Чи не скажете менi, що це вас так розсмiшило? Можливо, тодi ми посмiемося разом!

Незнайомий повiльно перевiв погляд з коня на вершника, нiби йому потрiбен був якийсь час, аби зрозумiти, що цi гнiвнi докори звернутi саме до нього.

Потiм, коли в нього не лишилося й найменшого сумнiву, брови його злегка насупились, i вiн, витримавши довгеньку паузу, вiдповiв тоном, сповненим iронii та зневаги, що iх годi передати пером:

– Я не з вами розмовляю, добродiю.

– Але я розмовляю з вами! – вигукнув юнак, виведений iз себе цiею сумiшшю нахабностi й гарних манер, чемностi й зневаги.

Незнайомий ще якусь хвильку з усмiшкою дивився на д’Артаньяна, а потiм, вiдступивши од вiкна, неквапно вийшов iз дверей заiзду i попрямував до юнака, зупинившись за два кроки вiд нього, якраз навпроти його коня.

Його спокiй i глузливий вираз обличчя ще дужче розвеселили його недавнiх слухачiв, якi так i не зрушили зi свого мiсця бiля вiкна.

Д’Артаньян, угледiвши перед собою кривдника, висмикнув шпагу з пiхов майже на фут.

– Цей кiнь i справдi жовтоi мастi, або, точнiше, був таким колись у молодостi, – продовжував своi науковi розмiрковування незнайомий, звертаючись до своiх слухачiв i мовби не помiчаючи роздратування д’Артаньяна, хоч молодий гасконець стояв мiж ним та його спiврозмовниками.

 – Цей колiр, безперечно, вiдомий людям, якi вивчають ботанiку, але досi був мало вiдомий тим, хто знаеться на конях.

– Глузуе з коня лише той, кому бракуе смiливостi глузувати з його хазяiна! – оскаженiло вигукнув майбутнiй мушкетер.

– Смiятися менi доводиться нечасто, добродiю, – провадив далi незнайомий. – Ви могли й самi помiтити це з виразу мого обличчя.