Три мушкетери

 – Але ж ви не сказали…

– Жодного слова про мене i про моiх друзiв, надто – про королеву, бо ви занапастите всiх, i себе також! – прошепотiв д’Артаньян. – Виконуйте свiй наказ, панове! Забирайте цю людину.

І д’Артаньян штовхнув приголомшеного галантерейника в руки гвардiйцiв, примовляючи при цьому:

– Ви просто нахаба, мiй любий. Приходити до мене вимагати грошi… це в мене, у мушкетера!.. У в’язницю! Кажу вам ще раз, панове: посадiть його у в’язницю i тримайте пiд замком якомога довше, поки я розживуся грiшми i зможу заплатити цьому скнарi.

Гвардiйцi уклiнно подякували й повели свою жертву. Тоi митi, коли вони вже спускалися сходами, д’Артаньян раптом ляснув начальника по плечу.

– Може, вип’емо? Я за ваше здоров’я, а ви за мое? – запропонував вiн, наповняючи два келихи вином з Божансi, яке люб’язно прислав бiдолашний Бонасье.

– О, це було б великою честю для мене, – пробурмотiв командир гвардiйцiв. – Щиро вдячний.

– Тодi за ваше здоров’я, пане… як ваше iм’я?

– Буаренар.

– Пане Буаренар!

– І за ваше, добродiю… гм! А як ваше iм’я, дозвольте спитати?

– Д’Артаньян.

– За ваше здоров’я, пане д’Артаньян!

– Але спершу, – в якомусь незрозумiлому захватi вигукнув д’Артаньян, – спершу – за здоров’я короля i пана кардинала!

Якби вино було погане, гвардiець, можливо, засумнiвався б у щиростi д’Артаньяна, але вино було чудове, i вiн повiрив.

– Що ви накоiли? – обурився Портос, коли начальник варти подався слiдом за своiми пiдлеглими i четверо друзiв залишилися самi.

 – Яка ганьба! Четверо мушкетерiв дозволяють заарештувати бiдолаху, який благае в них допомоги! Дворянин п’е iз нишпiркою кардинала!

– Портосе, – зауважив Арамiс, – Атос уже сказав тобi, що ти дурень, i я приеднуюся до його думки. Д’Артаньяне, ти велика людина, i коли ти посядеш мiсце пана де Тревiля, я проситиму тебе поклопотатися за мене, щоб дiстати мiсце настоятеля якого-небудь абатства.

– Або я чогось не розумiю, – вигукнув Портос, – або ви схвалюете вчинок д’Артаньяна?

– Ще б пак, хай йому бiс! – сказав Арамiс.

 – Не тiльки схвалюю те, що вiн зробив, а й навiть поздоровляю його.

– А тепер, панове, – мовив д’Артаньян, не обтяжуючи себе спробами пояснити Портосовi свою поведiнку, – один за всiх i всi за одного – це тепер наше гасло, згода?

– Однак… – почав був Портос.

– Простягни свою руку й присягайся! – в один голос вигукнули Атос i Арамiс.