Три мушкетери

Д’Артаньян уже уявляв собi – так швидко летять мрii на крилах уяви, – як до нього пiдходить посланець молодоi жiнки й передае записку про майбутне побачення, а разом з нею золотий ланцюжок або й навiть перстень з дiамантом. Ми вже казали, що в тi часи молодi люди не вважали за сором приймати подарунки вiд свого короля. Додамо також, що й поняття моралi в тi часи вiдрiзнялися вiд нинiшнiх, а тому чоловiки не могли похизуватися скромнiстю у стосунках зi своiми коханками. Дами майже завжди дарували iм на пам’ять коштовнi й довговiчнi подарунки, нiби крихкiсть почуттiв могла бути переможена мiцнiстю iхнiх щедрот.

Прагнучи домогтися успiху, чоловiки нерiдко вдавалися до послуг жiнок i не вважали це нижчим своеi гiдностi. Тi, коли Бог дав саму лише вроду, дарували свою вроду, звiдси й пiшла приказка про те, що «найвродливiша дiвчина може вiддати тiльки те, що мае». Багатi жiнки, крiм своеi вроди, вiддавали ще й грошi, i можна навести як приклад чимало героiв того щедрого на амурнi пригоди часу, якi не досягли б нi високих чинiв, нi перемог у боях, якби не бiльш-менш туго набитi гаманцi, прив’язанi коханками до iхнiх сiдел.

Д’Артаньян був бiдний. Нерiшучiсть провiнцiала – цей легкий налiт, схожий на тендiтну квiтку або нiжний пушок персика, – швидко змiв ураган не дуже цнотливих порад, якими трое мушкетерiв напучували свого друга. Д’Артаньян, скоряючись дивним звичаям того часу, почував себе в Парижi як у завойованому мiстi, майже так, як почував би себе у Фландрii: там – iспанцi, тут – жiнки.

Всюди були вороги, з якими треба боротися, i була контрибуцiя, яку слiд накласти.

Проте ми повиннi сказати, що цього разу д’Артаньян керувався почуттям бiльш шляхетним i безкорисливим. Галантерейник казав йому, що вiн багатий, а д’Артаньяновi неважко було здогадатися, що в такого заплiшеного дурня, як пан Бонасье, гаманцем розпоряджаеться, скорiше за все, дружина. Але все це аж нiяк не вплинуло на те почуття, що спалахнуло в ньому, тiльки-но вiн побачив панi Бонасье, i холодний розрахунок майже не торкнув кохання в його серцi.

Ми кажемо «майже», бо думка про те, що вродлива, привiтна й розумна молода жiнка, окрiм того, ще й багата, анiтрохи не заважае зародженню кохання, а скорiше навпаки – всiляко цьому сприяе.

Багатство припускае наявнiсть безлiчi вишуканих дрiбничок, що чудово поеднуються з вродою.