Три мушкетери

Але жiнка, яка швендяе вулицями о такiй порi, могла вийти тiльки на побачення зi своiм коханцем. Ну й у халепу я вскочив! Перешкодити побаченню – далеко не кращий спосiб зав’язати знайомство».

Тим часом молода жiнка просувалася все далi вперед, рахуючи будинки й вiкна. До речi сказати, заняття це не було нi важким, анi довгим, бо тут стояло лише три особняки, i лише два вiкна виходили на вулицю. Одне з них було в будинку, що стояв паралельно тому, де жив Арамiс, друге – вiкно самого Арамiса.

«iй-богу, – подумав д’Артаньян, згадавши племiнницю богослова, – було б цiкаво, коли б ця запiзнiла пташка й справдi шукала будинок нашого друга! Я ладен побитися об заклад, що саме так i е.

Ну, любий мiй Арамiсе, цього разу я про все дiзнаюся!»

І д’Артаньян, намагаючись залишатися непомiченим, сховався в найтемнiшому кутку вулицi, бiля кам’яноi лави, що стояла в глибинi якоiсь нiшi.

Жiнка пiдходила все ближче до того мiсця, де причаiвся д’Артаньян. Що вона таки молода, сумнiватися вже не доводилося: ii виказувала i легка хода, i тихе покахикування, що зовсiм не нагадувало надсадний кашель староi бабусi.

А втiм, як припустив наш кмiтливий гасконець, це покахикування могло бути умовним сигналом.

Тим часом чи то на цей кашель вiдповiли таким же сигналом, що нарештi змусило жiнку зважитися, чи то вона i без сторонньоi допомоги визначила, що дiйшла до мети, одне слово, жiнка рiшуче пiдiйшла до вiконницi Арамiса й тричi з однаковим iнтервалом постукала зiгнутим пальцем.

– Це ж вiкно Арамiса! – прошепотiв д’Артаньян.

 – От ви й попалися, пане лицемiр! Он як ви вивчаете богослов’я!

Ледве жiнка встигла постукати втрете, як внутрiшня рама вiдчинилась i крiзь вiконницю блимнуло свiтло.

– Он воно що… – зауважив д’Артаньян, якого ця дивна зустрiч змусила пiдслуховувати не бiля дверей, а пiд вiкном, – отже, вiзит не був несподiванкою! Зараз вiконницю вiдчинять i дама влiзе через вiкно. Чудово!

Та, на превеликий подив д’Артаньяна, вiконниця так i лишилася зачиненою. Навiть бiльше, вогник, що зблиснув на якусь мить, зник, i все знову поринуло в темряву.

Д’Артаньян вирiшив, що це ненадовго, i продовжував пильно вдивлятися й уважно прислухатися.

Його сподiвання справдилися. Минуло лише кiлька секунд, i зсередини долинуло два коротких удари. Молода жiнка у вiдповiдь постукала один раз, i вiконниця прочинилася.

Можна тiльки уявити собi, як напружився д’Артаньян, намагаючись усе побачити й почути.

На жаль, джерело свiтла вже перенесли в iншу кiмнату.