Три мушкетери

Але очi юнака вже призвичаiлися до темряви. Втiм, дехто запевняе, що гасконцi вночi бачать не гiрше за котiв.

Д’Артаньян побачив, як молода жiнка витягла з кишенi якийсь бiлий згорток i швидко розгорнула його. То була хусточка. Пiднiсши ii до вiкна, вона вказала господарю на рiжечок.

Ця хусточка нагадала д’Артаньяновi iншу, знайдену ним бiля нiг панi Бонасье, i змусила його згадати про хусточку, що упустив Арамiс.

«Що в бiса означае ця хусточка?»

З того мiсця, де вiн стояв, д’Артаньян не мiг бачити Арамiсового обличчя, – ми кажемо Арамiсового, бо юнак навiть не сумнiвався, що саме його друг розмовляе з дамою, яка стояла на вулицi.

Цiкавiсть узяла гору над обережнiстю, i, користуючись тим, що увага обох дiйових осiб цiеi сцени була цiлком прикута до хусточки, д’Артаньян вигулькнув зi свого укриття, крадькома, зi швидкiстю блискавки перетнув вулицю та притулився до рогу будинку, звiдки можна було добре бачити все, що вiдбуваеться в кiмнатi Арамiса.

Та коли вiн зазирнув у вiкно, то мало не скрикнув вiд подиву: з нiчною вiдвiдувачкою розмовляв не Арамiс – то була жiнка.

На жаль, д’Артаньян хоч i розгледiв обриси фiгури, але обличчя ii роздивитися не змiг.

Цiеi митi жiнка, яка була в кiмнатi, вийняла з кишенi другу хусточку й помiнялася з нiчною вiдвiдувачкою. Потiм жiнки сказали одна однiй ще кiлька слiв. Нарештi вiконниця зачинилася. Жiнка, що стояла на вулицi, обернулась i пройшла за кiлька крокiв од д’Артаньяна, накинувши на голову каптур свого плаща.

Але запiзно – д’Артаньян встиг упiзнати панi Бонасье.

Панi Бонасье! Пiдозра, що це вона, уже промайнуло йому в головi, коли жiнка вийняла з кишенi хусточку. Але як могло статися, що панi Бонасье, вiдрядивши його по пана де Ля Порта, який мав би вiдвести ii до Лувру, о пiв на дванадцяту ночi бiгала паризькими вулицями, наражаючи себе на небезпеку вдруге бути викраденою?

Лише важлива справа могла змусити панi Бонасье так ризикувати.

А яка важлива справа може бути у двадцятип’ятирiчноi жiнки? Кохання!

Але задля себе самоi чи якоiсь третьоi особи нехтувала вона власною безпекою, а може, й життям? Ось питання, яке постало перед д’Артаньяном. Його серце мучив демон ревнощiв, так нiби вiн i справдi був уже коханцем чарiвноi панi Бонасье.

Зрештою, iснував простий спосiб, щоб з’ясувати, куди прямуе панi Бонасье: простежити за нею. І д’Артаньян удався до нього не задумуючись.