Пригоди Олівера Твіста

Але мiстер Бембль був чоловiк опасистий i до того холерик, i тому, замiсть вiдповiсти на це щиросерде привiтання ласкавим словом, вiн почав ще дужче торсати хвiртку, а потiм пхнув ii ногою так енергiйно, як здатна пхати лише нога парафiяльного сторожа.

– Господи, тiльки подумати, тiльки подумати! – цокотiла мiсiс Менн, вибiгаючи надвiр, бо тим часом покараних хлопцiв було переведено вже з льоху нагору. – І як це я могла забути, що ворота замкнено зсередини, а все для цих любих дiточок! Заходьте, мiстере Бембль, прошу, прошу, заходьте ж бо!

Пiсля цього гостинного запрошення було зроблено такого глибокого реверанса, що навiть титареве серце було б розтануло, але сторожа парафiяльного вiн не зворушив.

– Невже ви вважаете, мiсiс Менн, за пристойне, за гiдне примушувати парафiяльних урядовцiв, що приходять сюди до вас у парафiяльних справах, з приводу парафiяльних вихованцiв, стовбичити отак пiд вашими ворiтьми? – прошипiв вiн, стискаючи свою патерицю. – Чи розумiете ви, мiсiс Менн, що ви е особа, наставлена вiд парафii, що ви е, так би мовити, парафiяльний уповноважений?!

– Але ж, звичайно, мiстере Бембль, я затрималася на хвилю, тiльки-но щоб повiдомити наших любих дiточок, якi вас так кохають, так кохають, про те, що ви йдете до нас, – вiдповiла свята та божа мiсiс Менн.

Мiстер Бембль був високоi думки про свiй ораторський хист i про свою авторитетнiсть. Вiн допiру довiв перше, оборонив друге й тепер вiдiйшов.

– Добре, добре вже, мiсiс Менн, – мовив вiн цього разу трохи спокiйнiше, – можливо, що воно й так, як ви кажете, можливо.

Мiсiс Менн повела сторожа до невеличкоi, вимощеноi цеглою вiтальнi, поставила перед ним стiльця й запобiгливо поклала перед ним на стiл його цiпка й трикутного капелюха. Мiстер Бембль стер пiт, що виступив йому рясно вiд довгоi ходи на чоло, глянув задоволено на свого трикутного капелюха й усмiхнувся. Так, вiн усмiхнувся.

– Прошу ласкаво, не берiть за зле того, що я вам скажу, сер, – промовила мiсiс Менн медовим голосом. – Ви так довго йшли, так натомилися, якби не це, я б i слова не мовила. Але… але… може, ви все-таки вип’ете чогось, бодай одну-едину краплину, мiстере Бембль?

– Анi краплi, анi крапелиночки, – вiдмовився той, вiдмахуючись правицею, з почуттям власноi гiдностi, але досить лагiдно.