Пригоди Олівера Твіста

– А може, все ж таки, – намагалася мiсiс Менн, спостерiгши непевний тон вiдмови й досить нерiшучий жест. – Тiльки трiшечки з холодною водичкою та кавалочком цукру.

Мiстер Бембль кахикнув.

– Але ж тiльки одну-однiсiньку краплю, – улещувала мiсiс Менн.

– Ну а чого ж саме? – запитав сторож.

– А що воно могло б бути, мiстере Бембль? Звiсно, треба ж завжди мати в хатi трохи спирту про всяк випадок, як хтось, боронь Боже, з моiх дiточок, бува, занедужае, – одказала мiсiс Менн, одчиняючи дверцята кутньоi шафи й становлячи на стiл пляшку та склянку.

– Це джин. Я вас не дурю, мiстере Бембль, це справжнiй джин.

– Так ось чим ви напуваете дiтей, мiсiс Менн? – спитав Бембль, уважно стежачи за тим, як вона змiшуе воду, цукор та джин.

– А звiсно, захисти iх, голуб’яток, Царице Небесна, хоч дорого, а доводиться, – вiдповiла доглядачка. – Хiба ж можу я дивитися спокiйно, як вони мучаться на моiх очах, сер?

– Еге, еге, – пiдтакнув iй мiстер Бембль, – звичайно, не можете. Ви добра, щира жiнка, мiсiс Менн.

 – (Тут вона поставила перед ним склянку.) – За першоi ж нагоди я не забуду подати це до вiдома парафiяльноi ради, мiсiс Менн. – (Вiн присунув склянку до себе.) – Ви мов рiдна мати, мiсiс Менн. – (Вiн поколотив ложкою в склянцi.) – П’ю, п’ю щиро за ваше здоров’я, мiсiс Менн. – (І вiн спорожнив нахильцем пiвсклянки.) – Ну а тепер до справ, – промовив вiн, виймаючи з кишенi шкуратяну записну книжку. – Хлопчинi, охрещеному Олiвером i нареченому Твiстом, стукнув сьогоднi дев’ятий рiк.

– Захисти його, Царице Небесна, – вставила мiсiс Менн, натираючи краечком фартуха до слiз лiве око.

– Дарма обiцяно було винагороду в десять фунтiв стерлiнгiв (збiльшену потiм до дванадцятьох), дарма вживала ревних i, так би мовити, надлюдських зусиль парафiя, – провадив мiстер Бембль, – хто був його батько або якого роду i стану була його мати – нам не поталанило довiдатись.

Мiсiс Менн здивовано розвела руками, але за хвилю додала:

– Але звiдки взялося тодi взагалi в нього прiзвище?

– Його вигадав я, – одказав сторож, гордо випростуючи свiй стан.

– Ви, мiстере Бембль?!

– Я, мiсiс Менн. Ми даемо прiзвища нашим пiдкидькам за абеткою. Передостаннiй був на «С» – я назвав його Свеблем. На цього припало «Т», – i я назвав його Твiстом. Наступний зватиметься Унвiном, а за ним пiде Вiлкiнс. У мене вже виготувано назвиська не те що до кiнця абетки, а й для цiлого нового ряду вiд першоi лiтери до останньоi.