Пригоди Олівера Твіста

– Моя дитинко, – мовив ласкаво старий пан, перехиляючись через кафедру до Олiвера, що аж здригнувся вiд цих слiв (та воно було й не диво: незвичайнi звуки нас завжди трохи лякають, а вiн нiколи ж не чув доброго слова). – Ти якийсь блiдий, дитинко моя, i стурбований. Скажи менi, в чому рiч?

– Вiдiйдiть-но трохи далi вiд нього, стороже, – наказав другий суддя, вiдкладаючи набiк газету i з цiкавiстю перехиляючись наперед. – Та ну-бо, дитино, скажи нам, у чому рiч? Не бiйся!

Олiвер упав навколiшки, стиснув руки й почав благати не своiм голосом, щоб його знов замкнули до темноi кiмнати, щоб його заморили голодом, лупцювали, били, катували – все що завгодно, тiльки щоб не вiддавали в лапи цього страшного чоловiка.

– Господи! – скрикнув мiстер Бембль, здiймаючи красномовно руки й очi до неба. – Господи! З усiх дводушних i лицемiрних сирiт, яких я бачив на своему вiку, ти, Олiвере, найбезсоромнiший, най…

– Зав’яжiть язика, стороже, – не дав докiнчити Бемблевi цього складного прикметника другий дiдусь.

– Даруйте, ваша мосць, – перепитав мiстер Бембль, не ймучи вiри своiм власним вухам. – Ваша мосць говорили до мене?

– Так, до вас! Зав’яжiть язика.

Мiстер Бембль скам’янiв. Як! Йому, парафiяльному сторожевi, кажуть зав’язати язика? Пробi! Та це ж моральна революцiя! Старий пан у черепахових окулярах глянув на свого колегу, що на знак згоди хитнув головою.

– Ми вiдмовляемося ухвалити цю угоду, – мовив старенький, вiдсовуючи набiк свiй пергамент.

– Я сподiваюся, я сподiваюся, – промимрив мiстер Лiмбкiнс, – я сподiваюся, що панове суддi не подумають на пiдставi нiчим не доведеного свiдчення дитини, що… що… парафiяльна адмiнiстрацiя… чимсь… завинила…

– Суддiв постановлено не на те, щоб критикувати поведiнку Парафiяльноi Ради, – гостро вiдповiв другий суддя. – Вiдведiть хлопчика назад до притулку й поводьтеся з ним по-людськи. Вiн цього, здаеться, потребуе.

Увечерi пан у бiлому жилетi рiшуче запевняв, що Олiвера не те що повiсять, а до того ще й вительбушать i почвертують.

Мiстер Бембль зловiсно й таемничо хитав головою i висловив бажання, щоб хлопець ще вернувся на праведну путь, на що мiстер Гемфiлд вiдповiв, що вiн бажае, щоб хлопець вернувся до його рук, i хоча погляди сажотруса сходилися переважно у всьому з поглядами Бембля, але на цей раз бажання iхнi були, здаеться, цiлком протилежнi.

Другого ранку громадянам мiста К.