Пригоди Олівера Твіста

– Це той хлопець, ваша мосць, – мовив нарештi мiстер Бембль.

Пан, що читав газету, пiдвiв голову й сiпнув свого колегу за рукав; той здригнувся.

– Ага, так оце i е той хлопець? – спитав вiн.

– Так, це вiн, сер, – вiдповiв мiстер Бембль. – Уклонися панам добродiям, серденько.

Олiвер схаменувся i якнайчемнiше вклонився; не зводячи очей з напудрованого волосся суддiв, вiн питав себе, чи всi вони народжуються з таким бiлим клоччям на головi й чи не завдяки цьому стають суддями.

– Мг, так вiн, значить, любить трусити сажу? – спитав дiдусь.

– Кохаеться в сажi, ваша мосць, – вiдповiв мiстер Бембль, нишком ущипнувши Олiвера, щоб той, бува, не ляпнув чогось невiдповiдного.

– І вiн хоче буть сажотрусом? – провадив старий пан.

– Ой боженьку! Якби ми вiддали його до якого iншого майстра в науку, вiн би обов’язково утiк свiт за очi, – запевнив суддю мiстер Бембль.

– І цей чоловiк бере його в науку – це ви, сер? – Ви ж будете добре поводитися з ним, годуватимете, глядiтимете його тощо? – провадив старий пан.

– Раз я кажу, що буду, то, значить, буду, – буркнув мiстер Гемфiлд.

– Друже мiй, ви говорите досить нечемно, але видаетеся чесним, щирим чоловiком, – зауважив суддя, повертаючи своi окуляри до кандидата на Олiверову премiю, на кожнiй рисi обличчя якого лежало тавро патентованоi жорстокостi, але пiдслiпуватий суддя вже майже зiйшов на дитинство: де ж йому таки було спостерегти те, що було очевидно всiм звичайним людям.

– Ще б пак, сер, – одказав мiстер Гемфiлд, скрививши свое вiдворотне обличчя в ухмiлку.

– Та я проти вас нiчого й не маю, – заспокоiв його суддя, мiцнiше насовуючи окуляри на перенiсся й шукаючи очима каламаря.

Це була рiшуча хвилина в життi Олiвера. Якби каламар стояв там, де думав суддя, вiн був би встромив у нього свое перо, пiдписав угоду, i Гемфiлд заволодiв би Олiвером. А що каламар стояв перед самим його носом, то суддя, звичайно, як це завше водиться, не мiг його знайти, i раптом його неуважний погляд упав просто перед себе на Олiверове блiде залякане обличчя: дарма щипав хлопчика нишком Бембль i витрiщав на нього очi, хлопчик дивився на свого майбутнього патрона з таким яскравим жахом, що навiть пiдслiпуватий суддя не мiг не спостерегти цього.