Пригоди Олівера Твіста

Це дуже розповсюджений i надзвичайно актуальний засiб у шлюбному буттi, бо вiн найкраще доводить до бажаноi мети. В даному разi вiн примусив мiстера Соуерберрi благати як найбiльшоi ласки дозволу сказати те, що його дружинi страшенно кортiло дiзнатись.

Витративши всього-на-всього сорок п’ять хвилин, щоб укоськати свою панi, трунар нарештi одержав цей дозвiл.

– Нiчого особливого, серденько, це стосуеться лише малого Олiвера Твiста, – почав мiстер Соуерберрi, – як на вашу думку, хiба вiн не гарненький iз себе, мое серденько?

– Ще б пак, iсть як з немочi.

– В його обличчi якийсь сумний, сумний вираз, голубко, – провадив мiстер Соуерберрi, – дуже цiкавий вираз. З нього був би чудесний катафалник.

Мiсiс Соуерберрi глянула остовпiло на чоловiка. Мiстер Соуерберрi це помiтив i, не даючи часу шановнiй ледi висловити своеi думки з цього приводу, хутко провадив:

– Не звичайний катафалник для дорослих людей, нi, я маю на увазi дитячi похорони, моя рибонько. Запевняю, вiн справлятиме чудесне враження.

Мiсiс Соуерберрi добре розумiлася на фахових справах свого чоловiка, i ця iдея ii глибоко вразила, але виявити це зараз значило б ущент пiдiрвати власний авторитет, i тому вона лише дуже гостро запитала, чому така проста думка не з’явилася в нього ранiше, а мiстер Соуерберрi зрозумiв, звичайно, це як щасливу згоду на його пропозицiю.

Подружжя вирiшило негайно посвятити Олiвера у всi таемницi трунарського ремества й за першоi ж нагоди вiдрядити його з господарем на практику.

На цю нагоду не довелося довго чекати. Другого ранку, щойно поснiдали, до майстернi увiйшов мiстер Бембль i, спершись цiпком об прилавок, дiстав з кишенi свою шкуратяну записну книжку й витяг звiдти якогось папiрця.

– Ага, – мовив трунар, – кинувши жвавий погляд на записку, – замовлення?

– По-перше, на труну, а по-друге, на похорон на кошт парафii, – вiдповiв мiстер Бембль, затягуючи ремiнцем свою книжку, таку грубезну, як i вiн сам.

– Бейтон, – прочитав трунар, переводячи свiй погляд з папiрця на мiстера Бембля.

Бембль похитав головою.

– Упертi, упертi люди, мiстере Соуерберрi, i до того ще гордi, сер.

– Гордi? – скривив губи мiстер Соуерберрi. – Ну, знаете, це вже занадто!

– Ох-ох! Це дуже сумно, але це так, мiстере Соуерберрi.

– Так-так, – пiдтвердив трунар.

– Уявiть собi, ми тiльки позавчора ввечерi вперше почули про цю родину, – провадив сторож.