Пригоди Олівера Твіста

 – Та йому ж уже й так усi дали спокiй: нi батько, нi мати не втручаються в його справи, та й iнша рiдня, здаеться, начхала на нього – вiн сам собi пан – ге, Шарлотто? Ха-ха-ха!

– Ну ти й смiхун, ну ти й штукаренко! – зареготалася вiд щирого серця Шарлотта, а Ной за нею. Потiм обое з презирством поглянули на Олiвера, що, здригаючись вiд холоду, в найтемнiшому закутковi «кухнi» iв спецiально залишенi для нього найгiршi недоiдки.

Ной був вихованець дитячого захистку, але не був безрiдний сирота i свою генеалогiчну лiнiю мiг провести аж до батька й матерi, що жили недалечко в околицi (мати його була прачка, а батько – п’яниця-солдат, що вийшов у вiдставку з дерев’янкою замiсть ноги та з пенсiею в два з половиною пенси на день).

Хлопцi iз сусiднiх крамниць здавна глузували з Ноя й дратували його «лабзою» та «жебраком»; Ной мовчки терпiв усi цi образи. Але тепер, допавшись до влади над безрiдним беззахисним сиротою, на якого останнiй з останнiх мiг з презирством тикати пальцем, вiн з насолодою знущався над ним.

Який багатий матерiал для фiлософа: вiн свiдчить, як можна удосконалити людську натуру й наскiльки однаковими шляхами йде розвиток милих властивостей у найшляхетнiшого лорда й найбридкiшого жебрака!

Пройшло зо три тижнi або й цiлий мiсяць. Одного разу, коли панство Соуерберрi сидiло за вечерею у своiй невеличкiй iдальнi (майстерню було вже замкнено), мiстер Соуерберрi, кинувши кiлька поштивих поглядiв на свою дружину, насмiлився заговорити:

– Серденько… – вiн хотiв ще щось сказати, але мiсiс Соуерберрi глянула на нього з особливим докором, i вiн замовк на словi.

– Ну? – доткливо спитала вона.

– Нiчого, нiчого, голубонько, – похапцем заспокоiв ii мiстер Соуерберрi.

– Нечема, – прошипiла його дружина.

– Зовсiм нi, пташечко, – покiрно виправдувався вiн. – Я гадав, що вам не до вподоби мене слухати, голубко. Я тiльки хотiв сказати, що…

– Прошу, прошу, не кажи менi, що ти хотiв сказати, – перебила його мiсiс Соуерберрi.

– Нащо зо мною радитись? Я порожне мiсце. Я не хочу втручатись у твоi таемницi. – Сказавши це, вона iстерично засмiялася, що вiщувало негоду.

– Але ж, голубонько, – пробелькотiв мiстер Соуерберрi, – я, навпаки, хочу порадитися з вами.

– Нi, нi, моiх порад не треба, – iз серцем замахала руками мiсiс Соуерберрi, – радься з кимсь iншим, а не зо мною. – Тут вона залилася новим вибухом iстеричного смiху, що не на жарт сполохав мiстера Соуерберрi.