Пригоди Олівера Твіста

Олiвер надто добре знав зi своеi минулоi практики значення цього красномовного слова й тому був певний, що власник голосу, хоч хто б вiн був, з честю виконае свою обiцянку.

Тремтливою рукою взявся вiн за защiпку й вiдчинив дверi, зирнув туди й сюди, але нiкого не було видно: мабуть, чоловiк, що гукав на нього знадвору, зайшов кудись погрiтися, бо навколо так-таки й не було нi однiеi живоi душi, окрiм здорового хлопчиська з дитячого захистку, що сидiв на стовпчику насупроти будинку й уминав партику хлiба з маслом, краючи ii складаним ножиком на шматки й хутко глитаючи iх.

– Даруйте, сер, – промовив нарештi Олiвер, не бачачи бiльше нiкого на обрii. – Чи не ви це стукали часом?

– Я.

– Вам, мабуть, потрiбна труна, сер? – безвинно провадив Олiвер.

Хлопець зирнув на нього вовком з-пiд лоба й сказав, що Олiверовi знадобиться вона ранiше за такi жарти зi старшими людьми.

– Хiба ти, пiдкидьку, не знаеш, хто я такий? – спитав вiн з почуттям власноi гiдностi, злазячи зi стовпчика.

– Не знаю, сер, – вiдказав Олiвер.

– Я мiстер Ной Клейполь, а ти мiй пiдручний. Поприймай вiконницi, та швидше-бо, паскудне ледащо. – З цими словами мiстер Клейполь дав Олiверовi доброго стусана i гордо, з королiвською величчю увiйшов до майстернi, хоча великоголовому опецькуватому незграбi досить трудно видаватися величним, а особливо коли додати до цього ще червоний нiс i руде ластовиння.

Олiвер вiднiс на подвiр’я за хатою дерев’янi вiконницi i висадив по дорозi одну шибку, бо важкi заслони були йому понад силу; Ной потiшив його, що вiн безпремiнно дiстане «на горiхи», але зволив-таки допомогти йому трохи.

Незабаром з’явився мiстер Соуерберрi, а за ним i його дружина. Ноеве пророкування справдилось – Олiвер негайно дiстав «на горiхи», а потiм йому дозволено було пiти з люб’язним колегою до кухнi снiдати.

– Присунься до вогню, Ною, – сказала Шарлотта, – я приховала для тебе кавалок ситоi свининки вiд хазяйського снiдання.

 – Олiвере, замкни дверi за мiстером Ноем i вiзьми те, що лежить он там на покришцi. Ось тобi чай, сiдай на скриню i пий хутчiй, бо треба швидше прибрати майстерню – чуеш?

– Чуеш, пiдкидьку, чи тобi позакладало? – гукнув Ной.

– Ото пустун, без жартiв нiяк не може! – засмiялася Шарлотта. – Дай йому спокiй, на бiса вiн тобi здався?

– Дати йому спокiй? – скрикнув Ной.