Пригоди Олівера Твіста

 – Олiвер утiк? Ну, кажи, Ною, невже вiн справдi втiк?

– Нi, нi, сер, вiн не втiк, але вiн вчинив злочин, – вiдповiв Ной, – вiн хотiв убити мене, сер, а потiм кинувся вбивати Шарлотту, а потiм хазяйку… О! як боляче! Який жах, сер! – Тут Ной почав звиватися й корчитися, наче в’юн, даючи цим зрозумiти мiстеровi Бемблевi, що скажений напад Олiвера тяжко пошкодив якийсь його внутрiшнiй орган i вiн нестерпуче страждае.

Побачивши, що несподiвана новина справила на мiстера Бембля велике враження, Ной вирiшив пiдлити масла в огонь i ще голоснiше зарепетував.

На той час пан у бiлому жилетi вийшов на подвiр’я; Ной побачив його i, збагнувши, що дуже корисно звернути на себе його увагу i викликати цим ще дужче обурення проти Олiвера, – зарепетував зовсiм як нерiзане порося i являв тепер собою щось дiйсно трагiчне. Вiн дуже швидко досяг свого; на третьому кроцi пан сердито обернувся й спитав, чого це щеня так верещить i чому Бембль не заткне йому пельки.

– Це бiдне хлоп’я з дитячого захистку, – пояснив мiстер Бембль, – його покалiчив i мало-мало не забив… Олiвер Твiст.

– Сто чортiв! – скрикнув пан у бiлому жилетi, круто зупиняючись. – Я це знав! З першоi ж хвилини у мене з’явилось якесь передчуття, що цей дикун дограеться до шибеницi.

– Виявляеться, що вiн зробив замах i на iхню дiвчину служницю, – провадив мiстер Бембль iз землисто-блiдим обличчям.

– І на господиню, – вставив Клейполь.

– І на господаря, чи так, Ною? – додав мiстер Бембль.

– Нi, господаря вдома не було, а то вiн був би i його забив, – вiдказав Ной, – вiн нахвалявся…

– Так вiн нахвалявся забити господаря, мiй хлопчику? – перепитав пан у бiлому жилетi.

– Так, сер, – вiдповiв Ной. – І прошу, сер, мiсiс питае, чи не мiг би мiстер Бембль зайти до нас на часинку й вiдшмагати його, бо господаря вдома нема.

– Звiсно, звiсно, дитино, – мовив пан у бiлому жилетi, ласкаво всмiхнувшись i поплескавши Ноя по головi, що була на три дюйми вище за його власну. – Ти добрий хлопчик, дуже добрий хлопчик.

– Нi, нi, сер, – вiдповiв сторож, начiплюючи на свiй цiпок батога, що його вживав для екзекуцiй.

– І Соуерберрi скажiть, щоб вiн теж рiзок не жалував. Без синцiв i батогiв з цього шибеника не буде пуття, – прорiк пан у бiлому жилетi.

– Не турбуйтесь, сер, я вже знатиму, як там раду дати, – вiдповiв сторож.