Пригоди Олівера Твіста

Ну, ну, мерщiй вставай i ходiмо – гайда!

Хлопець допомiг Олiверовi пiдвестись i купив йому в сусiднiй крамницi шмат шинки й буханець хлiба, а щоб шинка, бува, не запорошилась, вiн вигадав дуже хитру штуку: видер з паляницi м’якуш, а шинку засунув усередину i з буханцем пiд пахвою повiв Олiвера до найближчого заiзду. Вони отаборилися в якiйсь заднiй темнiй кiмнатi; незабаром на столi з’явився жбан з пивом – i з дозволу таемничого юнака Олiвер накинувся на iжу i почав ii уминати, а той тим часом дуже пильно стежив за ним.

– Тьопаеш до Лондона? – спитав вiн, коли Олiвер скiнчив свое снiдання.

– Еге.

– Маеш кватирю?

– Нi.

– Грошi?

– Нi.

Хлопець свиснув i заклав руки в кишенi, наскiльки це дозволяли йому його довгi рукава.

– А ти живеш в Лондонi? – спитав Олiвер.

– Мг, коли буваю вдома, – вiдповiв хлопець, – тобi, мабуть, треба десь притулитись на нiч, ге?

– Ще б пак, – вiдповiв Олiвер, – вiдколи я вийшов у дорогу, менi весь час доводилося спати пiд голим небом.

– Не журися, синку, – заспокоiв Олiвера його новий приятель. – Менi теж треба бути нинi ввечерi в Лондонi; я там знаю одного старого джентльмена – перший сорт! – вiн тебе напевно вiзьме до себе задурно, якщо тобi дасть рекомендацiю хто-небудь з його добрих знайомих. А чим ми з ним не знайомi! Та куди! звичайно нi! зроду-вiку не бачились!

Панич усмiхнувся, даючи зрозумiти, що останнi слова – тонка iронiя, й хильнув до дна пиво.

Хiба мiг вiдмовитися Олiвер вiд такоi вабливоi пропозицii, як притулок на нiч? Але мало того, новий знайомий ще обiцяв, що старий пан його негайно дуже добре влаштуе.

Мiж хлопцями поточилася щира жвава розмова, з якоi Олiвер довiдався, що його приятеля звуть Джеком Давкiнсом i що вiн особливий мазунчик i улюбленець того самого старого пана.

Дивлячись на нього, не можна було сказати, щоб улюбленцi старого користувалися особливими життевими вигодами. Джек, мiж iншим, сам зiзнався, що в тiсному товариському колi його звуть Пронозою, та вiн дiйсно справляв враження страшенного гонивiтра i гульвiси.

Олiвер збагнув, що, либонь, старий доброчинець махнув на нього рукою, бо вмовляти його, видно, все одно що горохом об стiну сипати! Олiвер вирiшив про себе завоювати будь-що-будь приязнь старого пана, а коли виявиться, що Пронозi не буде впину (чого вiн був цiлком певен), то взагалi вiдмовитись вiд знайомства з ним.